450 років із часу першої згадки про місто Кременчук (1571)

     Кременчу́к — місто в Полтавській області України, адміністративний центр Кременчуцького району. Населення — 219 тисяч осіб (2020), за цим показником посідає 31 місце в Україні. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто  увійшло до списку історичних населених місць України.                                      За найпоширенішою версією назва міста походить  від тюркського  слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця». Словосполучення «кермен» (фортеця) «чик» (кордон, межа) дослівно з татарської перекладається і як «прикордонна фортеця».     Офіційною датою заснування Кременчука, за згадкою в хроніці    Йоахима Бєльського (який продовжував історичну працю свого батька Мартина Бєльського), вважають 1571 (дату цю у XIX ст. спопуляризувала «Історія Малоросії» Миколи Марковича). У Бєльського згадка Кременчука навіяна проєктом 1590 р., коли польський король видав наказ про побудову тут фортеці, куди також  планували вивести козаків з Запоріжжя, аби менше конфліктували з турками. Період кременчуцької історії з 1571 по 1764 роки з повним    правом можна назвати козацьким, адже козаки від часів   давнього Черкаського староства і до територіальних полків       Гетьманщини (Чигиринського, Миргородського, Лубенського   і Полтавського) лишалися на Кременчуччині провідною верствою   населення.

1764 р. взв'язку з утворенням Новоросійської губернії Кременчук

виведено з-під юрисдикції Гетьманщини. Місто стає столицею нової  губернії, місцевих козаків добровільно-примусово записують             у пікінери (до складу Дніпровського пікінерного полку).

Цей час ознаменувався зародженням у місті промисловості. У Кременчуці засновується ливарний, збройовий заводи, кораблебудівна   верф, засновані селітровий завод, панчішна та шкіряна фабрики. Розвивається торгівля, роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною «чумацькою столицею».

Із середини 1760-х років починає працювати одна з перших в Україні    друкарень. 1754 року на березі Дніпра відкривається митниця. Під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Д. Самійлович проводить дослідження цієї хвороби. Д. Биков-Поздняков уславлює своє ім'я   винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування тощо. С. Романовський стає одним із перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження.

1798 року Кременчук отримує свій герб.

Із відкриттям пароплавного сполучення (1850 рік), будівництвом       залізниці та мосту через Дніпро (1872 рік) розширюється торгівля.

Завдяки вигідному географічному положенню, розвитку торгівлі   Кременчук протягом першої половини XIX сторіччя перетворюється в найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль                 у промисловому виробництві належить переробним галузям. Діють пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, круподерні,      винокурні. Успішно розвивається суконна промисловість,      деревообробна, тютюново-махоркова.

З'являються нові підприємства: вагонні майстерні (зараз Крюківський вагонобудівний завод), механічний завод (зараз Кредмаш). У 1899 році завдяки Бельгійському акціонерному товариству в Кременчуці з'являється електричний трамвай.

За кількістю населення, торговим обігом, промисловим потенціалом    Кременчук на початку ХХ сторіччя входить до першого десятку найбільших українських міст

Визвольні змагання у Кременчуці характеризуються частою зміною       влади (подекуди кожного місяця), зниженням кількості населення   принаймні на третину, погіршенням економічного стану, епідеміями   холери, іспанського грипу.

 З 20 грудня 1919 року місто захопили більшовики.

На 1930-ті припадають голод і репресії.

Під час Голодомору 1932—33 рр. загинуло 497 осіб. У 1930—40-ві роки у Кременчуці від репресій постраждало понад 2000 людей

9 вересня 1941 року німецькі війська захопили місто. 1 вересня 1942 р. місто стало центром новоутвореного Кременчуцького ґебіту. На території Кременчука було створено мережу концтаборів, де за два роки окупації було розстріляно і замордовано понад 97 тисяч людей. На місці одного з колишніх таборів тепер споруджено меморіал «Вічно Живим». Близько 10 тисяч кременчужан вивезені на роботи до Німеччини.

До Книги Пам'яті України занесені імена 6210 кременчужан.

1949 року на старих биках було збудовано новий міст — Крюківський, замість того, що був знищений. Після Другої світової війни швидким темпом розвивалася важка промисловість. Три кременчуцькі машинобудівні заводи: автомобільний (КрАЗ), вагонобудівний (КВБЗ) та шляхових машин («Кредмаш») стали основою промисловості міста. У 1959 р. було випущено перші вантажівки на «КрАЗі».

У 1960—1980-ті роки в Кременчуці було збудовано цілий комплекс 

хімічних підприємств, найпотужнішу в області ТЕЦ, один     з найпотужніших в Європі нафтопереробний завод (КНПЗ), Завод    технічного вуглецю. З'явилися нові житлові масиви, вулиці, проспекти, парки, сквери, кінотеатри, палаци культури, бібліотеки. Побудовано новий мікрорайон Кременчука Молодіжний.

Кременчук — великий індустріальний центр Полта́вщини. На сьогодні у місті функціонує 86 промислових підприємств, 58 будівельних   організацій різних форм власності та близько 14 тисяч суб'єктів   підприємницької діяльності. За рейтингом регіонів, міст та районів     України, який проводить недержавний аналітичний центр «Інститут Реформ», Кременчук займає 8-ме місце із 494 територій України.                За економічними показниками він займає 15-те місце серед 45 великих міст України. Загальна сума від зборів та податків, зібраних у Кременчуці   та районі за перші 11 місяців 2011 року — 9,2 мільярда гривень.