100 років із Дня утворення Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича (01.02.1921)

Товариство імені Миколи Леонтовича — українська громадська організація, створена в лютому 1921 року (спочатку як Комітет пам'яті Миколи Леонтовича), яка ставила за мету піднесення та розвиток музичної культури в Україні. Діяла сім років — до лютого 1928 року.

1 лютого 1921 року значна група діячів культури, професори й студентство зібралися в Київському музично-драматичному інституті імені Микола Лисенка, щоб за християнським звичаєм відзначити 9 днів по смерті Миколи Леонтовича. Нашвидко, але з великою відповідальністю спорядили концерт з творів Леонтовича, виступили зі словами жалю й скорботи.

По концерті урядили Комітет пам'яті Миколи Леонтовича і вирішили розпочати свою роботу з першого питання — з'ясування обставин вбивства митця. До складу Комітету увійшли:

Кирило Стеценко (1882—1922) — видатний український композитор, фундатор Комітету;

Юхим Михайлів (1885—1935) — художник-символіст, поет, мистецтвознавець, перший голова Комітету;

Олесь Чапківський (1884—1938) — журналіст-критик, мистецтвознавець, секретар Комітету;

Пилип Козицький (1893—1960) — композитор, педагог, заступник голови Комітету;

Климент Квітка (1880—1953) — вчений, фольклорист;

Дмитро Ревуцький (1881—1941) — фольклорист, мистецтвознавець, філолог, перекладач;

композитори, більшість з яких були і диригентами:

Яків Степовий (1883—1921),

Михайло Вериківський (1896—1962),

Борис Лятошинський (1895—1968),

Григорій Верьовка (1895—1964),

Федір Попадич (1877—1943),

Порфирій Демуцький (1860—1927),

Василь Верховинець (1880—1938),

Павло Гайда;

вчений-теоретик, автор новітньої теорії ладів Болеслав Яворський (1877—1942);

видатний український поет, у той час — хоровий диригент Павло Тичина (1891—1967);

блискучий піаніст і відомий педагог Фелікс Блуменфельд (1863—1931);

хоровий диригент, перший керівник знаменитої «Думки» — Нестор Городовенко (1885—1964);

новатор театральної справи Лесь Курбас (1887—1937);

відомий актор і театральний режисер Іван Садовський (1876—1948);

славний бандурист, письменник, актор і мистецтвознавець Гнат Хоткевич (1877—1938);

поет Валер'ян Поліщук (1897—1942);

живописець, сценограф, актор, президент Української академії мистецтв Микола Бурачек (1871—1942);

Сергій Єфремов (1876—1938) — видатний український вчений-літературознавець, історик української літератури;

Данило Щербаківський (1877—1927) — історик мистецтва, музейний працівник;

викладачі Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка:

Сергій Дурдуківський (1880—1933) — диригент і співак;

Сергій Тележинський (1876-?) — диригент і композитор;

Іван Волянський (1880—1949) — мистецтвознавець і педагог;

Гнат Яструбецький (1877—1940) — мистецтвознавець, адміністратор капели «Думка», друг Миколи Леонтовича;

Степан Васильченко (1879—1932) — український письменник, який в якості кореспондента супроводжував концертну подорож капели «Думка»;

Антон Харченко (1887—1937) — кооператор і журналіст.

Юридичне затвердження Комітету тривало два місяці  до квітня 1921 року.

26 лютого 1922 року в Харкові Колегія Головполітосвіти затвердила Положення про Комітет, перейменувала його в Музичне товариство імені Миколи Леонтовича, надала грошову субсидію.

1 квітня 1922 року офіційно на зборах колективу в 50 чоловік (майже весь склад) було прийнято нову назву і Положення, переобрано правління та створено перші дві комісії – музичну і музейну.

1923 року справжньою подією став вихід журналу Товариства «Музика», здійснений під редакцією Миколи Грінченка.

Про широку орієнтацію Товариства свідчило те, що 1926 року на його базі розпочала діяльність Асоціація сучасної музики.

Ще одним важливим напрямом роботи Товариства була постійна підтримка творчих зв’язків із діячами культури Західної України. Це випливало з того, що митці центральної України мислили себе як органічне ціле з тими хто залишився по той бік кордону, вірили, що злука українського народу в січні 1919 року була знаменним актом для майбутньої нації.

Починаючи з 1923 року і до січня 1928 року (тобто, до останнього місяця існування Товариства) у Києві, Харкові, Одесі відбуваються «Галицькі музичні вечори», де звучать твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Остапа Нижанківського, Філарета Колесси, Дениса Січинського, Генрика Топольницького, проводяться вечори пам’яті Івана Франка, зустрічі з Філаретом Колессою та Василем Барвінським. Через них передаються на захід ноти та книжки, що друкуються силами Товариства. Планувалися спільні заходи, конференції, фольклорні експедиції, з’їзди кобзарів і лірників. Більшість задуманого не вдалося здійснити через чисто політичні обставини, на які Товариство ніяк не могло вплинути.

У час розквіту своєї діяльності Товариство ім. Миколи Леонтовича об’єднувало понад 200 членів, мало філії у Харкові, Одесі, Житомирі, Вінниці, Полтаві, Дніпропетровську, Миколаєві, Чернігові, Черкасах та інших містах.

На весну 1927 року Товариство зареєструвало по республіці 1014 музичних організацій: хорів селянських – 347, робітничих – 211, шкільних – 367, оркестрів робітничих та селянських – 82, професіональних хорів – як «Думка РУХ ДУХ -7.

Піком визнання діяльності Товариства стали дві події 1927 року. Тоді саме членам Товариства (попри всі закиди у націоналістичній орієнтації) доручили організувати українську  експозицію на Міжнародній виставці у Франкфурті-на-Майдані. Там було представлено 391 експонат (музичні інструменти, нотні видання, макети оперних постановок, програмки та афіші), виступали українські співаки, зробив доповідь Пилип Козицький.

Група композиторів харківської філії на початку 1926 року виступила з відкритим звинуваченняс Товариства у проведенні української націоналістичної лінії та відхилень від завдань революційного пролетарського мистецтва. Вони створили Асоціацію революційних композиторів України –АРКУ, яка на відміну від Асоціації сучасної музики, повинна була, за їх думкою, повністю змінити Товариство.

З жовтня 1926 року президія Товариства переводиться до Харькова. За цей рік не вийшов жоден номер журналу «Музика» - «кубло ворожих ідей» (лише поодинокі листки «Музичної газети»). А в лютому 1928 року піддавши діяльність Товариства нищівній критиці вже на урядовому рівні, його просто ліквідували й утворили ВУТОРМ – Всеукраїнське товариство революційних музикантів.