До 375-ї річниці з дня народження гетьмана Івана Скоропадського

Рід Скоропадських вважається одним із найстаріших в українській історії. Представники роду протягом кількох століть відігравали провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії.

Іван Ілліч Скоропадський (1646–1722) гетьманував в Українській козацькій державі упродовж 1708–1722 рр. Народився в Умані у сім’ї козацького старшини. Після розорення Умані турками у 1674 р. переселився на Лівобережну Україну. Служив канцеляристом у гетьманській канцелярії (1675–1681). За сприяння тестя, чернігівського полкового осавула Н. Калениковича, отримав уряд чернігівського полкового писаря (1681–1694). Маючи спокійну, врівноважену вдачу, Іван Ілліч відрізнявся консервативними поглядами, сподобався гетьману Івану Мазепі і одержав уряд генерального бунчужного (1698). Після смерті близько 1699 р. першої дружини Івана Скоропадського Пелагії Каленикович, з якою мав доньку Ірину, він одружився з вдовою генерального бунчужного Костянтина Голуба – Анастасією Маркевич, молодшою за нього на 25 років. У шлюбі народилася донька Уляна, та ще одна, про яку майже не збереглося відомостей. Маркевич була жінкою владної вдачі, що дало козацтву підставу жартувати, що Іван носить плахту, а Настя – булаву. Користуючись довір’ям Мазепи, Скоропадський продовжував просуватися по щаблях старшинської ієрархії і згодом став генеральним осавулом (1701), а у 1706 р. очолив Стародубський полк. Гетьманом він став у 62 роки. На долю Івана Скоропадського випали складні й напружені роки правління. Його обрано на гетьмана в листопаді 1708 р. (за рекомендацією російського царя Петра І) після переходу Івана Мазепи з частиною козаків на бік шведського короля Карла ХІІ і знищенням російським військом гетьманської столиці м. Батурин (нею став Глухів, де й була резиденція Івана Скоропадського). У 1709 р. для контролю за діяльністю гетьмана та його уряду з Москви в Глухів прибув царський резидент А. Ізмайлов; на території Гетьманської України було розміщено 10 драгунських полків. В Україні проводилися численні мобілізації козаків для участі в бойових діях під час Північної війни 1700–1721 рр. та для важких робіт на будівництві укріплень і каналів.

Гетьман Іван Скоропадський був типовим представником поміркованої частини соціальної еліти Гетьманщини. Враховуючи гіркий досвід попередників (Івана Мазепи, Пилипа Орлика, проголошених російським урядом зрадниками), Скоропадський не мав реальної можливості відверто виступати проти царату. За його гетьманування сталося розпорошення земельного фонду Гетьманщини. Порівняно з попередниками, він найбільше сприяв (нерідко проти власної волі), утворенню великої земельної власності російських вельмож: Меншикова, Головкіна, Шереметєва тощо. Скоропадський зумів завоювати довіру царя Петра І і російських можновладців, завдяки чому сприяв реабілітації і поверненню з еміграції старшин, які перейшли разом з Мазепою на бік Карла ХІІ, зберіг за собою право остаточного затвердження полкової і сотенної старшини.

У 1722 р. Петро І видав указ про створення для управління Україною першої Малоросійської колегії. Її безпосередні функції (нагляд за діяльністю гетьмана, генеральних і сотенних старшин, дозвіл на видачу розпоряджень по управлінню краєм) як вищої апеляційної інстанції на території Гетьманщини ще більше зміцнили позиції російських можновладців. Гетьман Іван Скоропадський не зміг пережити такого політичного удару і незабаром після виходу царського указу помер у Глухові 3 липня, а 5-го був похований в Гамаліївському монастирі.