Місто Буськ з висоти пташиного польоту

925 років із часу першої писемної згадки

             про місто Буськ (1097)

Буський район розміщений на північному сході від м. Львова (за 51 км. від нього). Площа району 856 кв. км. 83 населених пункти (1 місто, 2 селища, 80 сіл) входять до складу міської (Буської), двох селищних (Краснянської, Олеської) та 24 сільських рад. Місто Буськ (старовинна назва Бужськ) - районний центр, знаходиться за 51 км від м. Львова, уздовж сучасної автостради Київ-Чоп. Станом на 01.01.2001р. проживало 8500 осіб.

Про Буськ як першу письмову згадку йдеться у літописній оповіді "Повість минулих літ" (1097р.). Місто згадується як таке, що вже існувало. Від цього часу і до кінця ХІІ ст. місто перебувало в руках різних господарів. У ХІІІ ст. добре укріплене місто-фортеця Буськ відіграло роль форпосту на кордоні Волинського, а згодом і Галицько-Волинського князівств. У другій половині ХІV ст. місто, як і вся Галицька земля, опинилося під владою Польщі.

На початку XV ст. воно стало важливим торговим і ремісничим центром. Уже в 1411р. Буськ одним із перших в Галичині отримав Магдебурзьке право. Невід'ємним атрибутом міського самоуправління став герб міста, на якому зображено бузька (лелеку). Цей птах був найпопулярніший і тому почав символізувати цей край.

Будучи розміщеним неподалік Чорного шляху, яким татари здійснювали грабіжницькі напади на Україну, Буськ почав зростати як оборонний центр уже з 1-ої половини XV ст. Вигідне розташування в значній мірі сприяло швидкому його відродженню. У 1539-1641рр. з`явилась перша папірня, на папері якої надруковано "Острозьку Біблію" (1581р.) Івана Федоровича (Федорова). У 1746р. вже діяв цех різників, засновано було цех ткачів. У наступному столітті - цехи кушнірський, кравецький, пивоварний.

Культурно-національному відродженню сприяло Буське Миколаївське братство, яке виступало проти обмежень польських феодалів. У 1722р. після першого поділу Польщі, Буськ опинився під владою Австрії, під якою перебував аж до розпаду Австро-Угорської Імперії в 1918р. З 1919 по 1939 Буськ як і вся Західна Україна перебував під владою Польщі. У вересні 1941р. місто стало радянським, органи влади націоналізували підприємства, конфіскували поміщицькі землі. 1 липня 1941р. місто захопили німецькі війська, які завдали Буську великих збитків. 18 липня 1944р. радянські війська знову увійшли в Буськ. Почалась відбудова зруйнованого міста. Водночас репресії і арешти тих, хто підтримував визвольну боротьбу УПА. У повоєнні роки адміністративний статус Буська сприяв (хоч і незначному) його розвитку. Так, в 1963р. район був ліквідований. У кінці 1966р. Буський район почав заново функціонувати.

НравитсяПоказать список оценивших

 У квітні 2022 року ми відзначаємо:

2 квітня - 100 років із дня народження Ісака Двохбабного (1922-1943), військового діяча, учасника вигнання нацистів із території України;

2 квітня - 90 років із дня народження Миколи Кучера (1932-1999), письменника, політв’язня радянського режиму;

5 квітня - 140 років із дня народження Юрія Свірського (1882-1959), військового діяча, учасника боротьби за незалежність України у XX столітті; 

5 квітня - 90 років із дня народження Анатолія Підгорного (1932-1996), вченого у галузі енергетичного машинобудування та водневої енергетики, академіка Національної академії наук України; 

6 квітня - 80 років із дня народження Зиновія-Богдана Антківа (1942-2009), хорового диригента; 

8 квітня - 140 років із дня народження Дмитра Дорошенка (1882-1951), державного, громадського та політичного діяча, історика, педагога; 

9 квітня - 140 років із дня народження Вадима Модзалевського (1882-1920), історика, архівіста, археографа; 

9 квітня - 100 років із дня народження Олексія Горобця (1922-1961), військового діяча, учасника вигнання нацистів із території України; 

10 квітня - 90 років із дня народження Миколи Новікова (1932-2017), вченого-матеріалознавця, академіка Національної академії наук України; 

10 квітня - 80 років із дня народження Шакіра Селіма (1942-2008), кримськотатарського поета, перекладача, публіциста; 

11 квітня - 140 років із дня народження Володимира Янченка (1882-невідомо), військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР, учасника боротьби за незалежність України у XX столітті; 

13 квітня - 100 років із дня народження Миколи Воронцова (1922-1943), військового діяча, учасника вигнання нацистів із території України; 

15 квітня - 90 років із дня народження Віталія Дончика (1932-2017), вченого, літературознавця, громадського та політичного діяча, академіка Національної академії наук України;

16 квітня - 140 років із дня народження Юрія Глушка (1882-1942) громадського та політичного діяча, учасника боротьби за незалежність України у XX столітті; 

17 квітня - 150 років із дня народження Павла Ріттера (1872-1939), літературознавця, мовознавця-санскритолога, перекладача, одного з перших українських індологів; 

17 квітня - 140 років із дня народження В’ячеслава Липинського (1882-1931), історика, соціолога, державного та політичного діяча, публіциста, теоретика українського консерватизму, основоположника державницького напряму історіографії та політології, учасника боротьби за незалежність України у XX столітті;

21 квітня - 140 років із дня народження Бориса Грекова (1882-1953), історика, громадського діяча, академіка; 

23 квітня - 100 років із дня народження Василя Бондаренка (1922-2001), військового діяча, військового льотчика, учасника вигнання нацистів із території України; 

24 квітня - 150 років із дня народження Юрія Кміта (1872-1946), письменника, літературознавця, етнографа, діалектолога, священника; 

26 квітня - 170 років із дня народження Йосипа Тимченка (1852-1924), механіка-винахідника у галузі кіно; 

26 квітня - 100 років із дня народження Георгія Максимовича (1922-2007), вченого у галузі фізико-хімічної механіки матеріалів; 

28 квітня - 200 років із дня народження Юрія Шкрібляка (1822-1884), різьбяра, основоположника гуцульського різьблення по дереву;

Теребовля у 7 чудес України - історичні міста та містечка

925 років із часу першої писемної згадки про місто Теребовлю (1097)

 

День спротиву окупації Автономної республіки Крим

 26 лютого 2020 року Президент України запроваджує День спротиву окупації Криму та Севастополя.

Крим став прецедентом сучасної світової історії. У післявоєнній Європі це, напевно, єдиний випадок, коли в мирний час одна держава окупувала і анексувала частину території іншої незалежної держави, тим самим порушивши всі існуючі міжнародні та міжурядові угоди.

Попри факт окупації, єдиним законним статусом Кримського півострова в очах міжнародного співтовариства є статус Автономії Республіки Крим та м. Севастополя у складі України. Всупереч цьому Російська Федерація встановила свій контроль над територією, що призвело до систематичних масштабних порушень фундаментальних прав людини. Такі дії російської влади стали загрозою міжнародній безпеці.

Хронологія окупації Російською Федерацією півострова Крим й хроніка кримського спротиву окупації

23 лютого 2014 р. у м. Севастополь на площі Нахімова був проведений мітинг, на якому підприємець Олексій Чалий був обраний «народним мером». У цей день було прийнято рішення про створення загонів так званої «самооборони» (надалі «кримської самооборони»). Спільно з «кримської самообороною» в перші два тижні після означеної події діяли російські військові у військовій формі без розпізнавальних знаків. Саме вони отримали назву «зелених чоловічків».

25 лютого два військові автомобілі марки «Урал» з автомобільними номерними знаками РФ в’їхали в м. Ялту, котре розташовано на відстані 80 км від Севастополя. Автомобілі з озброєними військовослужбовцями без розпізнавальних знаків прибули до санаторію Чорноморського Флоту Міністерства оборони РФ. Директор санаторію Володимир Клємєшев визнав, що це військовослужбовці РФ.

 

Протистояння. Український військовий та «зелені чоловічки». Світлина: Reuters

26 лютого у м. Сімферополі біля будівлі кримського парламенту відбувся мітинг на підтримку суверенітету України і статусу Автономної Республіки Крим. Мітинг був організований Меджлісом кримськотатарського народу. В ньому взяли участь біля 15 тис. кримських татар та українських активістів.Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров звернувся до спікера кримського парламенту Володимира Костянтинова з проханням перенести позачергову сесію Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Врешті-решт вона була скасована. У цей же час біля кримського парламенту була організована акція проросійських сил із вимогами приєднання Криму до Російської Федерації. Провокації з їхнього боку призвели до сутичок.

26 лютого у Сімферополі біля будівлі кримського парламенту відбувся мітинг на підтримку суверенітету України і статусу Автономної Республіки Крим.

З початку окупації мітинги та акції проходили щоденно в різних місцях Криму. Постійним місцем акцій протесту став парк Шевченка в місті Сімферополі. Також проходили постійні пікети біля блокованих військових частин. Часто перед «зеленими чоловічками» та так званою «самообороною» ставали жінки та люди похилого віку.

З розповіді свідка подій А. Щекуна:

«Перша акція, яку ми організували, була нечисленною. Зібралося всього осіб 40, і то їх було дуже складно організувати. У нас серед самих учасників точилася дискусія, чи є це доцільним. Але дивлячись, що проходять тільки мітинги на підтримку приєднання Криму до Росії, ми вирішили розпочати свої акції. З кожним днем на мітингах проти окупації збиралося все більше людей, які долали страх і виходили на вулиці».

Міністр оборони РФ генерал армії Сергій Шойгу заявив, що Міністерство оборони Росії буде вживати заходів щодо забезпечення безпеки об’єктів Чорноморського Флоту в Криму, що в подальшому призвело до збільшення військового контингенту РФ у Криму.

27 лютого Рано вранці озброєні люди без розпізнавальних знаків захопили основні адміністративні будівлі в м. Сімферополі – Раду міністрів і Верховну Раду АР Крим. Захоплення цих будівель підтвердив Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. Після захоплення центр м. Сімферополя та основні вулиці міста були оточені військовослужбовцями без розпізнавальних знаків на військових автомобілях з номерними знаками РФ. У присутності озброєних осіб пройшла сесія парламенту Криму, на якій з порушенням законодавства України новим головою Ради міністрів був призначений лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов.

 Кримський парламент, не маючи на це повноважень, затвердив рішення про проведення референдуму 25 травня 2014 року щодо розширення повноважень автономії.

До м. Севастополь прибула група депутатів Державної Думи Росії на чолі зі віце-спікером Володимиром Васильєвим. Серед делегатів були депутати Думи Микола Валуєв, Валентина Терешкова, Ірина Родніна та мер Москви Сергій Собянін. Політики виступили перед учасниками мітингу біля Севастопольської міської державної адміністрації та висловили підтримку ідеям приєднання Криму до Російської Федерації.

Бійці загону так званого «ополчення» виламали металеві ворота аеропорту «Бельбек» та потрапили на територію аеропорту, де зустріли співробітників СБУ. Близько 23 години до аеропорту «Бельбек» приїхало більше ніж 10 бронетранспортерів і вантажівок без номерів із російськими військовослужбовцями, одягнутими у камуфляжну форму без знаків розрізнення. Вони оточили летовище по периметру. Пізніше було захоплено злітну смугу аеропорту. Загальна кількість російських військових, задіяних в цій акції, оцінюється в приблизно 300 осіб.

Впродовж ночі на територію міжнародного аеропорту «Сімферополь» проникли вантажівки КамАЗ і близько 150 військових. Уранці Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков підтвердив інформацію про те, що аеропорт «Бельбек» і аеропорт «Сімферополь» блокуються російськими військовими.

28 лютого Невідомі озброєні люди у камуфляжній формі побудували з бетонних блоків, мішків з піском та інших підручних засобів блокпости на в’їздах до Криму. Пости з’явилися на трасі Скадовськ – Армянськ на кордоні з Херсонською областю у селі Чонгар, на трасі Каланчак (смт) – Армянськ та поблизу Джанкоя. На усіх блокпостах було піднято прапори РФ, їх охороняли автоматники у камуфляжній формі, а також люди у міліційній формі та одностроях підрозділу «Беркут».

1 березня Сергій Аксьонов самовільно підпорядкував собі силові структури Криму і звернувся за допомогою до президента Російської Федерації В.Путіна. Аксьонов заявив, що референдум про статус Криму відбудеться не 25 травня, а 30 березня 2014 р..

Вранці в порт м. Феодосії увійшов російський десантний корабель на повітряній подушці «Зубр» без розпізнавальних знаків.

Близько 30 осіб проникли на територію запасного командного пункту 55-го зенітно-ракетного полку в м. Євпаторії, відібрали зброю та засоби зв’язку в кількох десятків українських військовослужбовців, поклавши їх на підлогу.

О 13:00 озброєний загін у кількості біля 300 російських спецназівців на 10 машинах намагався взяти під свій контроль українську прикордонну заставу в Балаклаві. Українські прикордонники повернули контроль над севастопольським загоном морської охорони, який намагалися захопити озброєні особи. Як зазначив голова прикордонного відомства Сергій Астахов, під час переговорів старший групи озброєних осіб заявив, що виконує наказ Міністерства оборони Російської Федерації про захоплення прикордонної військової частини.

Президент РФ Володимир Путін запросив у Ради Федерації РФ дозвіл на використання російських військ.

Вторгнення російських окупантів на півострів Крим

Група озброєних людей захопила Будинок профспілок у Сімферополі, а в Джанкої російські війська зайняли колишній аеродром.

2 березня захоплено постійне представництво Президента України в АР Крим, російські військові і козаки звернулися до батальйону морської піхоти ВМС України у Феодосії з вимогою скласти зброю та заблокували військову частину української берегової оборони в селі Перевальне.

«Зелені чоловічки» заблокували військову частину української морської піхоти А-0 669 в Керчі і захопили штаб Азово-Чорноморського регіонального управління та Сімферопольського прикордонного загону Прикордонної служби України.

3 березня штаб Військово-морських сил України і кілька українських військових частин зазнали нападу, в результаті чого двоє офіцерів севастопольської бригади тактичної авіації збройних сил України отримали травми. Російські військові заблокували українську військову частину № 2904 в м. Бахчисараї, а кораблі Чорноморського флоту РФ – український корвет «Тернопіль» і корабель управління «Славутич» в Севастопольській бухті. Представник Чорноморського флоту РФ зажадав від командування військової частини у Бельбеку перейти на бік кримської влади, але українські військові залишилися вірними присязі. Цього ж дня відбулася акція протесту жінок проти окупації біля аеропорту Бальбек.

У селищі Любимівка українські військовослужбовці збираються на території військової частини. Їхні родичі сидять біля паркану, щоб не допустити збройних зіткнень, 3 березня 2014 року.

В. В. Путін на прес-конференції 4 березня 2014 р. визначив тактику поведінки російських військ під час дій окупаційних дій в Україні: «..И пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, за которыми мы будем стоять сзади, не впереди, а сзади. Пускай они попробуют стрелять в женщин и детей!».

4 березня у м. Євпаторії кілька сотень військовиків, які вже не приховували, що вони солдати збройних сил Російської Федерації, оточили КПП зенітно-ракетної частини і пішли на штурм. Українські солдати живим щитом стримували натиск штурмовиків. Російським військовим допомагали колишні службовці кримського «Беркуту». У цій же частині було заблоковано знімальну групу телеканалу «Аль-Джазіра», яка знімала напад російських агресорів.

4 березня українські військові, без зброї, під червоним бойовим прапором Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна і Державним прапором України, виконуючи Державний гімн, рушили у бік російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, котрі блокували їм дорогу до військової частини, при цьому зазначені військовослужбовці РФ стріляли під ноги українським військовим і «в повітря». У результаті переговорів протягом дня вдалося повернути військову частину під український контроль.

5 березня вісім підрозділів Державної прикордонної служби України були заблоковані військовослужбовцями РФ, зруйновані об’єкти в зенітно-ракетному полку на мисі Фіолент в м. Севастополі. У той же день військових спостерігачів ОБСЄ не пропустили на блокпостах при в’їзді до Криму. У м. Сімферополі «кримська самооборона» заблокувала представника ОБСЄ з питань свободи слова Дунью Міятович. До військової частини А0883 (Керч, 9-й кілометр), яка охороняє повітряний простір України, під’їхали дві вантажівки з російськими номерами (90-й регіон) із російськими військовими, озброєними автоматами. Російські військові ультимативно зажадали від українських бійців здати зброю. Українські захисники відмовились здаватися і передали інформацію про ультиматум керівництву в Севастополь. До частини під’їхали дружини і матері бійців, котрі просили росіян відступити і заявили про готовність захищати своїх рідних, які служать в частині.

У м. Севастополі будинки, де проживали родини українських військовиків, відключені від електромереж.

У м. Сімферополі група молодих дівчат провела пікет на підтримку військовослужбовців Збройних сил України біля штабу військ берегової оборони Військово-морських сил України. На них напали проросійські активісти. У м. Бахчисарай пройшов пікет проти вторгнення російських військ до Криму.

6 березня російські військові затопили поблизу входу до озера Донузлав списані раніше протичовновий корабель «Очаків» та рятувальне буксирне судно «Шахтар», чим заблокували вихід у море українських військових кораблів з Південної військово-морської бази. Близько 10 години було захоплено радіотелевізійний передавальний центр у м. Сімферополь. Від транслювання на території Криму було відключено канали 5-й к та 1+1, а на частотах Чорноморської ТРК було включено сигнал каналу Росія-24. На частотах 1+1 вів мовлення телеканал Росія-1.

У будівлі Верховної Ради АР Крим, що залишалася під охороною «зелених чоловічків», було проведено позачергове засідання кримського парламенту, де було прийнято рішення про проведення референдуму 16 березня (тобто через 9 днів). Було прийнято постанову про входження Криму до складу Російської Федерації як суб’єкта Російської Федерації. Відповідне рішення було прийнято на позачерговому засіданні Севастопольської міської ради. Російськими військовослужбовцями було заблоковано ще два об’єкти Прикордонної служби України.

В цей же день протести проти окупації пройшли по всьому Криму.

7 березня російські військовослужбовці армійським «КамАЗом» пробили ворота розташованої в м. Севастополь, в Юхариній балці, військової частини А-2355, захопили найближчу будівлю, а потім проривалися до командного пункту тактичної групи «Крим» Повітряних Сил України. Під час захоплення частини російські військові побили українських журналістів. Серед потерпілих –знімальні групи каналу «Інтер» та СТБ, грецький журналіст та кореспондент російського інтернет-видання «Русская планета» Павло Нікулін.

Українські активісти провели антивоєнну акцію біля пам’ятника Тарасу Шевченку в м. Сімферополі.

8 березня російські військові захопили український прикордонний пропускний пункт Щолкіно на мисі Казантип. У той же день в м. Сімферополі «кримська самооборона» захопила Республіканський військовий комісаріат, а по автомобілях активістів був відкритий вогонь.

В цей день пройшов мітинг проти війни та окупації, за мир і єдність України у м. Сімферополі, містяни, які протестували проти військової агресії Росії, зібралися в центрі міста – біля кінотеатру – і пройшли маршем до військової частини, розташованої на вулиці Карла Маркса. Одночасно відбулася загальнокримська акція «Жінки Криму за мир», в якій взяли участь понад 15 тисяч кримчанок.

Акція протесту проти російської окупації пройшла в день народження українського поета Тараса Шевченка біля пам’ятника на його честь в Сімферополі. 8 березня 2014 року.

9 березня КПП і деякі об’єкти частини А1387, яка охороняла аеродром, захопили військовослужбовці без розпізнавальних знаків. Були відключені від транслювання всі українські телеканали на території Криму, а 29 червня — й у кабельному мовленні (серед них «Інтер», «1+1», «СТБ», «5 канал», мовлення ТРК Міноборони України «Бриз»). У селищі Чорноморське російські військовослужбовці захопили українську прикордонну заставу, а в м. Сімферополь прибула колона з декількох десятків військових вантажівок, в яких знаходилися російські військові без розпізнавальних знаків.

Пройшов мітинг в окупованому Сімферополі, присвячений 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка.

10 березня російські військові захопили окрему ракетну технічну частину в Чорноморському і військову частину А-2 904 в Бахчисараї.

Влаштовано акції протесту кримських татар проти військової агресії Росії, які проходили на території всього Криму.

11 березня Верховна Рада АР Крим та міська рада м. Севастополя на своїх сесіях ухвалили Декларацію незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На мисі Тарханкут російські солдати прорвалися на територію українською радіолокаційної роти. Російські військовики та проросійські активісти здійснили спробу захоплення складу з боєприпасами у місті Інкерман.

Відбувся проукраїнський мітинг у м. Сімферополь.

13 - 14 березня російські військові і члени «кримської самооборони» заблокували територію військової бази в Інкермані.

В цей же час учасниці акції, представниці руху «Жінки Криму за МИР», провели в  м. Сімферополі мовчазну акцію на підтримку свободи слова. Дівчата заклеїли собі роти синьою стрічкою, а в руках тримали чисті плакати без єдиної літери. У різних частинах Криму вздовж основних доріг пройшли мирні акції у формі пікетів проти референдуму, призначеного на 16 березня.

Учасниці акції, представниці руху «Жінки Криму за МИР», провели в м. Сімферополі мовчазну акцію на підтримку свободи слова. Дівчата заклеїли собі роти синьою стрічкою, а в руках тримали чисті плакати без єдиної літери. 13 березня 2015 року

       15 березня Біля селища Стрілкове (Арабатська стрілка, Генічеський район, Херсонська область) о 13:30 з гелікоптерів Мі-8 висадився десант російських військ. Вони висадились в тилу розташування українських прикордонників при підтримці 4-х вертольотів і 3-х бойових броньованих машини та зайняли позиції поблизу газорозподільної станції. Захоплені об’єкти Прикордонної служби України в селищах Масандра і Гурзуф. Через Керченську переправу був доставлений зенітно-ракетний дивізіон у складі чотирьох батарей.

16 березня «Кримський референдум» відбувся в умовах присутності військових іноземної держави, тобто в умовах окупації. Після того, як відбувся «референдум» (16 березня 2014 р.) про статус Криму, масові акції проти російської агресії вже не проводилися, учасники руху проти окупації переважно зосередилися на допомозі українським військовим та їх сім’ям, вивезенні їх на материк. Але спротив не зупинився …

В Академії Військово-морських сил ім. Нахімова в м. Севастополі після підняття прапорів Російської Федерації група курсантів заспівала Гімн України 21 березня 2014 року.

У м. Ялта (Крим) випускники на святі «Останнього дзвінка» заспівали гімн України під музику російського гімну, яку увімкнуло керівництво навчального закладу. Окрім того у хлопців і дівчат були пов’язані шийні хустки кольорів українського прапора 31.05.2014 р.

У Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості відбулася церемонія спуску державного прапора України і підйому прапора РФ. Під час виносу державного прапора України значна частина студентів почала хором співати гімн України і продовжувала спів без музики після того, як було вимкнено фонограму.

«Крим – це Україна!»

 

 30 років із дня затвердження Верховною Радою України малого Державного Герба України

19 лютого 1992 року – тридцять років тому було затверджено Малий державний Герб_України, один із трьох офіційних символів нашої держави. Центральною геральдичною фігурою герба є Тризуб Володимира Великого, князя Київського.

 

#Тризуб об’єднує українських громадян, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність України від російської збройної агресії - він є символом, в якому закодована сила української нації, її дух, традиції та століття боротьби за незалежність.

 

У ХХ столітті Тризуб став символом боротьби українців за незалежність. Радянська тоталітарна система затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу в СРСР заборонялося, “винуватців” жорстко карали.

 

Тризуб має тисячолітню історію. У давні часи це був знак князівського роду Рюриковичів – правителів Русі. У часи Української Народної Республіки Тризуб затверджено державним гербом України, що підкреслює спадкоємність із попередніми періодами української історії.

 

Відновивши незалежність у 1991 році та обравши Тризуб державним гербом, Україна продемонструвала наслідування традицій Української Народної Республіки.

Російська агресія в Криму і на сході України розпочалася із знищення Тризуба як маркера української ідентичності.

 

Тризуб об’єднує українських громадян, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність України - він є символом, в якому закодована сила української нації, її дух, традиції та століття боротьби за незалежність.

 

Державний Герб України – один із трьох її офіційних символів поряд з прапором і гі́мном. А що Україні в її багатостраждальній історії ніколи не бракувало ворогів – як зовнішніх, так і внутрішніх, – затвердження цих трьох принципових для будь-якої держави символів завше викликали численні баталії.

Сучасна Україна увібрала в себе державницькі традиції Української Народної Республіки, зокрема її державні символи (герб-тризуб, гімн “Ще не вмерла Україна”, синьо-жовтий прапор) та атрибути (грошова одиниця – гривня).

 

25 лютого 2020 року виповнюється 102 роки, відколи тризуб став державним гербом УНР. Перед тим офіційно затвердили прапором торговельного флоту синьо-жовте полотнище. Воно сприймалося як національний стяг. Із початком Української революції також утвердився гімн “Ще не вмерла Україна”. Його виконанням завершувалося проголошення доленосних рішень. Важливим атрибутом держави є гроші. 1 березня 102 років тому Центральна Рада ухвалила закон про гривню.

 

Слово “герб” (походить від німецького erbe – спадок) означає емблема, спадковий знак, поєднання фігур і предметів, що виражає історичні традиції власника. Державний герб – це символ, який презентує країну як суверенну незалежну державу. Він зображується на офіційних документах, печатках, грошових і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. У світовій практиці немає суворої регламентації творення державних гербів. Практика їх оформлення спирається на національні традиції певної країни.

Із протоколу засідання Малої Ради 25 лютого 1918 року, місто Коростень

У справі державного герба України Мала Рада ухвалила: “Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого”.

Він є давнім символом. Його найдревніше зображення, віднайдене археологами, датується X століттям. Припускають, що це був магічний знак роду, оберіг. Відомо до 40 його тлумачень: тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою, триєдина жертва в ім’я перемоги життя над смертю. Є також гіпотеза, що це знак триєдинства світу та поєднання символів поширених колись культів сонця і якоря.

У давній Русі тризуб був родовим знаком князівського роду Рюриковичів. Його численні зображення віднайдені на тогочасних монетах (срібляниках і златниках), печатках, посуді, надгробках, цеглі, актових печатках, перснях-печатках, злитках-гривнах, зброї, спорядженні, товарних пломбах. Цей символ власності та влади переходив із покоління в покоління, видозмінюючись, аби кожен представник роду мав індивідуальну емблему (наприклад, попередники київського князя Володимира Святославича мали двозубці). Навершя у формі князівського знака було головним елементом давньоруських стягів. Особливо багато артефактів – за період князювання Володимира Святославовича (на київському престолі приблизно від 980 року). Тому тризуб і вважається знаком князя Володимира Великого.

Протягом багатьох століть на землях Русі було поширене зображення тризуба. Після занепаду роду Рюриковичів воно поступово витіснилося. Від XІV століття входять в ужиток територіальні знаки, наприклад у Києві – з архистратигом Михаїлом, Володимирі-Волинському – зі святим Георгієм, Луцьку – святим Миколаєм, Львові – левом.

В XІV столітті почали формуватися геральдичні національні системи. Власний герб створило і Військо Запорозьке – козак з мушкетом (інакша назва “лицар із самопалом”). Його зображували на військових печатках гетьманів та кошових отаманів у XVI – першій половині XVII століття. Від кінця XVII століття традиційний герб використовували і Городове, й Низове Військо Запорозьке, щоправда “низовики” додали ще зображення спису. Проте утвердженню власної геральдичної системи завадила повна ліквідація автономії гетьманщини.

Щойно у 1917-му Україна відродила державність, як постало питання про державний герб УНР: вже у листопаді 1917 р. створили геральдично-прапорну комісію, якій невдовзі запропонували на вибір 5 концептуальних проектів, серед яких – і розроблений особисто М.Грушевським проект Великого герба.

Роботу комісія так і не завершила – через наступ більшовицьких військ. Попри це, 25 лютого 1918 року в Коростені Центральна Рада прийняла Тризуб за герб УНР. На той час тризуб набув популярності в країні – хоча б тому, що був зображений на запроваджених в обіг у грудні 1917-го карбованцях. А вже 22 березня 1918-го було встановлено малюнки Великого та Малого державних гербів за проектом Василя Кричевського.

 

В українському діловодстві тризуб уперше зустрічається на печатці Генерального Секретаріату. Нею скріплювались урядові документи. Виготовлення печатки ініціював Генеральний писар Павло Христюк. До розроблення долучив знавця старовини Миколу Біляшівського.

 

За часів Української Держави тризуб залишився в геральдичному вжитку. В офіційних описах кредитових білетів цей знак іменувався українським гербом. Тризуб без вінка зберігся й на печатках різних установ, військово-морському прапорі нового зразка й службових штандартах. 24 листопада 1918 року спеціальна комісія схвалила проекти герба та печатки, підготовлених Георгієм Нарбутом, але вони залишилися незатвердженими.

 

За часів Директорії гербом відновленої Української Народної Республіки служив тризуб без вінка. 21 січня 1919 року комісія у справах вироблення проекту герба УНР дійшла висновку, що соборна Україна має поєднати емблеми УНР і Західноукраїнської Народної Республіки, а також знак князя Володимира. Із 22 січня 1919 , після Злуки, Тризуб включили до крайового герба Західної області Української Народної Республіки. Залишався він і гербом гетьманської держави П.Скоропадського та Директорії.

У міжвоєнний період тризуб став символом боротьби українців за свободу.

 

Його використовував Уряд УНР на еміграції та різні політичні організації. В тому числі на емблемі Організації українських націоналістів був тризуб із мечем на місці середнього зуба.

В СРСР тризуб був заборонений. Для комуністичного режиму він лишався ознакою націоналізму.

 

У 1960–1980 роках КГБ неодноразово займається справами про використання націоналістичної символіки. Так, 30 грудня 1967-го синьо-жовтий прапор із тризубом ще й з написом “Ще не вмерла Україна, і слава і воля” – на будівлі Кіровського райвиконкому в Дніпропетровську (тепер – Дніпро); 23 квітня 1970 року – в телефонній кабінці в Чернівецькому університеті; 7 січня 1984 року – над поштовим відділенням села Демидового на Львівщині.

 

Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року тризуб як малий державний герб затверджений 19 лютого 1992-го Постановою Верховної Ради України (разом із доданими зображеннями).

Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави.