23 травня - День героїв.

Це свято встановлено на честь українських вояків-борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів  ОУН.

День героїв – це день пам’яті всіх українців, що присвячували своє життя в боротьбі за свободу та незалежність України, це свято величі духу українських вояків – борців за волю України та є символом незборимості української нації.

В сучасному вигляді відзначається 23 травня, але святкові та пам’ятні заходи проходять весь тиждень, на який припадає свято.

 Встає над світом щире сонце вранці 

І землю гріє променем ясним. 

А я іду по світу в вишиванці. 

Я — українець! І горджуся цим.

 В нас обереги вишивають здавна. 

Така традиція в народі прижилась.

 Вона прадавня, вічна й дуже славна.

 В культурі й до сьогодні збереглась.

 Ані вікам, ні моді не здолати…

 Вона в людському серці і в душі. 

У ній любові, мрій, надій багато 

І ти традиції забути не спіши.

17 травня - День пам’яті жертв політичних репресій

Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули, або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День памяті жертв голодоморів та політічніх репресій». Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

День Європи в Україні

День пам'яті депортації кримських татар

18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Протягом двох днів радянська влада надовго позбавила своїх домівок 238,5 тис. осіб

У 1944 році 18 травня стало трагедією для 238,5 тис. осіб. Саме цього дня радянська влада депортувала татар з Кримського півострова вглиб материка – до Узбекистану, Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей було відправлено також до Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області Росії.

Депортація татар у 1944 році стала однією з найбільш швидко проведених в історії: вона тривала аж два дні.

В Україні 18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Почалося все рано вранці 18 травня 1944 року і завершилося о 16:00 20 травня 1944 року під контролем понад 32 тис. осіб військ НКВС. Татарам відводили до півгодини на збори, після чого на вантажівках їх відправляли до залізничних станцій, а звідти ешелонами на схід. Вагони були товарними, переобладнаними для перевезення людей: там були "пічка-буржуйка" і нари. Усього таких ешелонів було відправлено 70.

Офіційно татарам дозволяли взяти із собою до 500 кг багажу, правда, реально вдавалося забрати набагато менше, іноді – взагалі нічого.

З відкритих джерел

Такий переїзд змогли пережити далеко не всі – дорогою загинули близько 8 тис. осіб, здебільшого літні люди і діти. Найчастіше помирали від спраги і тифу.

"Про медичне обслуговування навіть не йшлося. Люди пили воду з водойм і звідти ще й запасалися. Воду кип'ятити не було можливості. Люди почали хворіти на дизентерію, черевний тиф, малярію, коросту, воші були в усіх. Було жарко, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав", - розповідали татари, які були очевидцями умов у дорозі.

Деякі люди сходили з розуму, не витримавши страждань. У перші роки після депортації загинули, за різними оцінками, від 20 до 46% депортованих.

Більшість депортованих опинилися в спецпоселеннях. Вони були оточені воєнізованою охороною з блокпостами, а територія огороджена колючим дротом. Людей використовували як дешеву робочу силу і відправляли обробляти поля, працювати на шахтах та будівництві, на заводах і фабриках.

Залишити спецпоселення без дозволу НКВС було неможливо, в іншому разі за це загрожувало 20-річне ув'язнення.

Стосунки з місцевими жителями складалися також важко. Наприклад, в Узбекистані ще до прибуття татар серед місцевих розпалили ненависть, переконавши людей, що прибувають зрадники і вороги народу. Освіту татари все ж могли здобувати, але виключно російською мовою. Будь-які публікації кримськотатарською було заборонено аж до 1975 року, а з Великої радянської енциклопедії навіть вилучили статтю про кримських татар.

Після депортації татар та сама доля спіткала вірмен, болгар і греків, які жили на Кримському півострові. Крим перестав бути автономною республікою.

https://youtu.be/S3xE_nq7iAw