18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Протягом двох днів радянська влада надовго позбавила своїх домівок 238,5 тис. осіб
У 1944 році 18 травня стало трагедією для 238,5 тис. осіб. Саме цього дня радянська влада депортувала татар з Кримського півострова вглиб материка – до Узбекистану, Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей було відправлено також до Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області Росії.
Депортація татар у 1944 році стала однією з найбільш швидко проведених в історії: вона тривала аж два дні.
В Україні 18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Почалося все рано вранці 18 травня 1944 року і завершилося о 16:00 20 травня 1944 року під контролем понад 32 тис. осіб військ НКВС. Татарам відводили до півгодини на збори, після чого на вантажівках їх відправляли до залізничних станцій, а звідти ешелонами на схід. Вагони були товарними, переобладнаними для перевезення людей: там були "пічка-буржуйка" і нари. Усього таких ешелонів було відправлено 70.
Офіційно татарам дозволяли взяти із собою до 500 кг багажу, правда, реально вдавалося забрати набагато менше, іноді – взагалі нічого.
Такий переїзд змогли пережити далеко не всі – дорогою загинули близько 8 тис. осіб, здебільшого літні люди і діти. Найчастіше помирали від спраги і тифу.
"Про медичне обслуговування навіть не йшлося. Люди пили воду з водойм і звідти ще й запасалися. Воду кип'ятити не було можливості. Люди почали хворіти на дизентерію, черевний тиф, малярію, коросту, воші були в усіх. Було жарко, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав", - розповідали татари, які були очевидцями умов у дорозі.
Деякі люди сходили з розуму, не витримавши страждань. У перші роки після депортації загинули, за різними оцінками, від 20 до 46% депортованих.
Більшість депортованих опинилися в спецпоселеннях. Вони були оточені воєнізованою охороною з блокпостами, а територія огороджена колючим дротом. Людей використовували як дешеву робочу силу і відправляли обробляти поля, працювати на шахтах та будівництві, на заводах і фабриках.
Залишити спецпоселення без дозволу НКВС було неможливо, в іншому разі за це загрожувало 20-річне ув'язнення.
Стосунки з місцевими жителями складалися також важко. Наприклад, в Узбекистані ще до прибуття татар серед місцевих розпалили ненависть, переконавши людей, що прибувають зрадники і вороги народу. Освіту татари все ж могли здобувати, але виключно російською мовою. Будь-які публікації кримськотатарською було заборонено аж до 1975 року, а з Великої радянської енциклопедії навіть вилучили статтю про кримських татар.
Після депортації татар та сама доля спіткала вірмен, болгар і греків, які жили на Кримському півострові. Крим перестав бути автономною республікою.
Немає коментарів:
Дописати коментар