870 років із дня народження князя Ігоря Святославовича (1151 – 1202)

КНЯЗЬ ІГОР СВЯТОСЛАВОВИЧ – КИЇВСЬКИЙ КНЯЗЬ, ЯКИЙ КОНСОЛІДУВАВ РУСЬ І ЗГУРТУВАВ «СВІТЛИХ КНЯЗІВ РУСЬКИХ»

Новгород-сіверський князь Ігор Святославович встиг взяти участь у багатьох великих військових походах, головний з яких закінчився для нього вкрай невдало. Однак це не завадило молодому давньоруському правителю назавжди увійти в історію і здобути воістину всесвітню славу. Головного героя легендарного «Слова о полку Ігоревім» обезсмертив один з найяскравіших літературних творів києворуського періоду, який можна порівняти з кращими зразками середньовічного лицарського епосу.

Як історичний діяч князь Ігор навряд чи міг би претендувати на роль героя і довгу народну пам'ять. Наприклад, він воював не тільки проти половців, а й за них, був дуже активним учасником князівських міжусобиць, а при втечі з кипчацького полону залишив там сина.

Однак як літературний персонаж князь Ігор Святославович діяв відповідно до закону жанру західноєвропейських героїчних поем:

  він здійснив відчайдушно сміливий похід проти підступних ворогів-язичників, які до цього неодноразово спустошували його рідні землі;

  він командував порівняно невеликим загоном воїнів, повністю покладаючись на хоробрість соратників, особисту удачу і милість провидіння;

  в поході новгород-сіверського правителя супроводжували інші благородні мужі (лицарі) – князі Всеволод, Святослав Ольгович і Володимир Ігорович;

  він не повернув назад, навіть коли провал експедиції став очевидний для всіх;

  він потрапив в полон до жорстокого противника, але не зламався і втік;

  Ігоря чекала в високому теремі (замку) прекрасна дама – Ярославна, яка молилася за його удачу і проливала сльози по своєму лицарю. В результаті її любов і рятує князя;

  похід Ігоревого полку супроводжується дивовижними знаменнями, що додають епічності всім подіям, що відбуваються.

Однак князя Ігоря Святославовича не слід сприймати виключно як романтичного героя. Це був цілком реальний історичний персонаж, чиє життя стало найбільш яскравою ілюстрацією багатовікового конфлікту Стародавньої Русі з Великим Степом.

 

450 років із часу першої писемної згадки про місто Бахмут (1571)

Ба́хму́т — місто обласного значення в Донецькій області, адміністративний центр Бахмутської міської ради та Бахмутського району.

Центр соляної промисловості України. Залізничний вузол.

Загальний вигляд м. Бахмут у XIX ст.

Перша версія — вперше про «сторожу Бахмутську» згадується під 1571 р.

Бaхмyт, Багмут, Бахмуд, на реке того же имени, — древнейшее старожитное займище малороссийского народа. По распоряжению нашего правительства первоначально в 1571 г. здесь учрежден был последний на южных пределах Московского царства сторожевой пункт — сторожа Бахмутовская (Феодосій Макаревський) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Екатеринослав, 1880. — Вып. 2.— С— 2.)

Ця версія про походження Бахмута була аргументовано піддана критиці, оскільки всі сторожі згідно з «Розписом сторож» розташовувались на лівому боці Сіверського Дінця (Бахмутівська — напроти впадіння в нього р. Бахмут — нині с. Ямпіль Лиманського району) і не складали ніяких укріплень, а були лише місцями зустрічі московської прикордонної служби для обміну інформацією (згідно зі статутом сторожової і станичної служби на сторожі не дозволялося навіть розкладати вогнище, щоб не виказати ворогові місця, у якому зустрічаються «сторожі» (прикордонники).

У XVII ст. тут значний пункт солеваріння. Один із осередків повстання Булавіна.

Як повноцінне поселення Бахмут заснували козаки Ізюмського слобідського полку приблизно в 1680–1690-х. за іншими даними 1701-го.  Документально доведено, що острог на р. Бахмут збудовано слобідськими козаками  в 1703 р., а перший його опис складено в 1704 р. Станом на 1712 етнічно значно домінували українці.

1715 року розпочав роботу солеварний завод.

З 70-х рр. XIX ст. в околицях Бахмута починають розробляти поклади кам'яної солі, а пізніше — вогнетривкої глини і гіпсу. Сіль стає частиною герба Бахмута, затвердженого 2 серпня 1811 року.

27 жовтня 1748 року створено Бахмутський кінний козацький полк.

Місто Бахмут стає адміністративним центром Слов'яносербії у середині XVIII століття.

У 1719 році Бахмут стає адміністративним центром Бахмутської провінції, адміністративно-територіальна одиниця у складі Азовської та Воронізької губерній Російської імперії. Бахмутська провінція ліквідована в 1783 році.

1721 року, недалеко від міста Бахмута, відкриті поклади кам'яного вугілля.

У Бахмуті була побудована Покровська церква на кошти прихожан та освячена 30 вересня 1732 року.

у 1764—1765 рр. створено Бахмутський гусарський полк для захисту кордонів на правому березі Сіверського Дінця т.з. Слов'яносербії, який сформований переважно з переселених на вільні території між річками Бахмутом і Луганню сербів, болгар, угорців та інших вихідців з Балканських країн; також до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк.

До кінця XVIII століття Бахмут втрачає значення центру соледобування. У 1782—1783 роках закриваються спочатку солеварний завод, а потім і фортеця.

З 1783 і по 20-ті роки XX століття Бахмут є центром однойменного повіту Катеринославської губернії.

На початку століття в Бахмуті працювали 3 гімназії, Реальне, Ремісниче та Духовне училища, приватні, церковно-приходські та народні училища і школи. Видавалося кілька газет: «Донецьке слово», «Бахмутське життя», «Бахмутська копійка», «Народна газета».

7 листопада 1917 року, коли Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки, над Бахмутською повітовою земською управою (нині — будинок коледжу транспортної інфраструктури) вперше на Донбасі піднято жовто-сині національні прапори. В самому Бахмуті та навколишніх селах діють осередки товариства «Просвіта», осередки українських партій, з літа 1917 року організовуються структури «Вільного козацтва». Проте в грудні 1917 року одночасно з більшовицьким заколотом у Луганську, у Бахмуті до влади приходять більшовики, що в лютому 1918 проголошують Донецько-Криворізьку Радянську Республіку.

Українська влада не поновлюється тут вже до часів проголошення 24 серпня 1991 року Незалежності України.

25 листопада 1920 року Бахмут став центром Донецької губернії.

13 вересня 1924 Президія ЦВК СРСР ухвалив перейменувати Бахмут в Артемівськ.

12 квітня 2014, як і у багатьох інших містах Донбасу, сепаратисти проголосили в Артемівську «Донецьку народну республіку»

6 липня 2014 року місто звільнене підрозділами Національної гвардії та Збройних сил України від російських терористів.

4 лютого 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову про перейменування окремих населених пунктів та районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва міста Артемівськ змінилася на Бахмут.

У місті Бахмут Донецької області на обліку перебуває 43 пам'ятки історії та 9 пам'яток монументального мистецтва.

Поблизу Бахмута можна побачити соляну шахту і найбільший підземний концертний зал у світі.

У місті розташоване найбільше підприємство в Східній Європі з виробництва ігристих вин класичним пляшковим методом.

 

 

650 років із часу першої писемної згадки про місто Болехів (1371).

На порозі бойківського краю, обабіч гірської річки Сукелі, притоки Свічі і Дністра, та головного прикарпатського тракту, що перетинає її, в підніжжі найнижчого пасма гір, на висоті 375 метрів над рівнем моря розташувалося містечко з привабливою назвою Болехів.

    Болехів етнографічно близький до Бойківщини. Територія ця була заселена з давніх часів, про що яскраво свідчать знахідки знарядь праці доби бронзи.

За часів Київської Русі тут, мабуть, існувало давньоруське поселення.

У Галицько-Волинському літопису за 1238—1239 pp. згадується, що один з претендентів на га­лицький престол під натиском князя Данила Романовича «утік до Угрів дорогою, що нею йдеться до Борсукового Долу, прибув до бані, що зветься Родна, а звідти пішов до Угрів». У топонімах околиць Болехова, який здавна славився соляними джерелами, донині збереглися назви Баня й Борсуків ліс. Згодом, на лівому березі річки Сукілі, поблизу Бані, з'явилось волоське поселення.  Український джерело­знавець та історіограф     

А. Петрушевич пов'язує його виникнення з волоською мігра­цією за часів Галицько-Волинського князівства. Інші ж дослідники (Калужницький і Кадлець) схильні вважати, що Болехів Волоський засновано в другій половині XIV ст., тобто після загарбання цієї території польськими королями.

   Є кілька версій про походження назви міста, в т. ч. найбільш поширена від слова «волохи»: Волохів—Болехів. Перша писемна згадка про «болехівські землі» належить до 1371 року.

    З XV ст. в історичних джерелах ідеться про Болехів, як поселення, що утво­рилося з двох сіл — Болехова Волоського й Болехова Руського, розташованого на правому березі річки Сукілі. Економічний розвиток Болехова зумовлювався певною мірою наявністю тут покладів солі.

Великого розвитку набрало житлове будівництво. Центральну части­ну міста, зруйновану під час війни, забудовано. Зведено чимало двопо­верхових будинків. За останні два десятиліття виросло близько тисячі нових індивідуальних жител.
   Значно змінився соціальний і національний склад населення.

 Оголошення про початок марафону «Франко надихнув мене…» для творчої молоді та вчителів Одеської області

З нагоди  165-ої річниці від дня народження Івана Франка Центральна міська бібліотека ім. І. Я. Франка оголошує початок марафону «Франко надихнув мене…» для творчої молоді та вчителів Одеської області.

Форма подачі робіт і кількість необмежена. Надіслані роботи будуть опубліковані у соціальних мережах: Facebook, Instagram, Telegram-каналі, на сайті Центральної міської бібліотеки ім. І. Я. Франка. Фото та відеоматеріали просимо публікувати в соціальних мережах до 10 серпня  2021 року за посиланнями:

https://www.facebook.com/bib.avoska «Авоська. Всього потроху»;

http://surl.li/mnvb «Бібліотекарі закладів освіти Одещини».

Матеріали  надсилати на електронну пошту Комунальної установи «Централізована міська бібліотечна система для дорослих» itd.bibfranko@gmail.com , (телефон для довідок 0957875543).

Підсумки марафону будуть оголошені 27 серпня 2021 року.

 Міжнародний Фестиваль Українських Мистецтв «Діаманти роду»

 

На виконання Національних програм «Патріотичне виховання молоді» «Становлення, розвиток та збереження національних українських родів, родин, сімей»  Міжнародний Фестиваль Українських Мистецтв «Діаманти роду» запрошує митців у різних жанрах українських мистецтв та чотирьох номінаціях  розкрити свої таланти. Своєю участю ви не лише шліфуєте грані свого таланту, але  стаєте учасниками благодійної справи - допомагаєте у створенні  Родинного центру для музично обдарованих дітей сиріт.

Положення :   https://cutt.ly/mlDYdzH

Реєстраційна заявка:    https://cutt.ly/olDPVLo

Графік, реквізити:    https://cutt.ly/plDMDiC

Група у facebook «Діаманти роду» Festival of Ukrainian Arts "Diamonds of the Famil": https://www.facebook.com/groups/751627852124592

Відеозапрошення:  https://cutt.ly/plBncvx 

Таланти - сяйте як діаманти!

Турбуючись про талановиту дитину - плекаємо Велику Україну!