До 325-ї річниці від дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського

Петро Іванович Калнишевський (1690–1803) – кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках.

Питання про місце і рік його народження досі залишається дискусійним. Ймовірною датою його народження є 1690 чи 1691 рік, щодо місця народження, то найвірогіднішим вважається факт його походження з с. Пустовійтівка Лубенського полку (тепер Роменський район, Сумська область). Припускають, що на Січ Петро Калнишевський потрапив після 1739 р., тобто по закінченню російсько-турецької війни 1735–1739 рр., в чому йому посприяли його старші родичі – Андрій і Давид Калнишевські, козаки Кущівського куреня за кошівства Івана Малашевича.

Перші достеменні згадки про Петра Калнишевського з’являються у джерелах 1750-х років: він належав до Кущівського куреня Війська Запорозького Низового, з 1752 р. згадується як похідний полковник, з 1754 р. – як військовий осавул, пізніше – як військовий суддя.

У 1762 р. Петро Калнишевський був обраний кошовим, замінивши на цій посаді Григорія Федорова (Лантуха), але того ж року після зустрічі в Москві з імператрицею Катериною II усунутий з посади. 1 січня 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим. Одразу ж на Січі було підготовлено чолобитну на ім’я Катерини ІІ щодо повернення Запорожжю відчужених російським урядом земель і про підпорядкування Січі Колегії іноземних справ, а не Малоросійській колегії. Це викликало негативну реакцію офіційного Санкт-Петербурга, але в умовах загострення стосунків Росії з Османською імперією на повторне усунення Петра Калнишевського з посади кошового Катерина ІІ не наважилась. Участь Війська Запорозького Низового у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. була відзначена подякою від імператриці, а кошового отамана, який очолював запорожців в походах до Очакова, Кінбурна та інших фортець і організував козацьку розвідку в Криму, було нагороджено золотою медаллю з діамантами.

Петро Калнишевський виконував дипломатичні місії і брав участь у переговорах з представниками Османської імперії і Кримського ханства, неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга, обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах (від тих часів залишилося прислів’я: «Як був кошовий Лантух, то нічого було класти в лантух, а як став Калниш, пішли і паляниця, і корж, і книш», тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.

Про статки кошового отамана Війська Запорозького Низового свідчить складений опис збитків (“реєстр майна”), яких зазнало його майно під час виступу Корсунського куреня 26 грудня 1768 р. Тоді Петро Калнишевський врятувався від повстанців під захистом козаків Кущівського куреня, який залишався вірним кошовому.

Петро Калнишевський був дуже набожною людиною – власним коштом спорудив і відремонтував багато православних храмів: св. Петра і Павла у Межигірському монастирі поблизу Києва, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Різдва Богородиці в Лохвиці, св. Трійці в Пустовійтівці, св. Миколая в Смілі, а також храми в Петріківці, Самарі (тепер м. Новомосковськ) та інших містах і селах, опікувався обладнанням головної церкви Запорозьких Вольностей – січової Покровської.

У квітні 1775 року російський уряд прийняв рішення щодо ліквідації Запорозької Січі. Військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті (в Січі залишалося 3 тич. чоловік). Петро Калнишевський і більшість старшини, розуміючи марність опору, умовили запорожців підкоритися і здатися без бою. Січові укріплення і всі споруди на території фортеці було розібрано, архів і військову скарбницю з клейнодами і коштовностями вивезено. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. 3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила: «нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». 

Петра Калнишевського утримували на Соловках у одному з казематів Головленківської тюрми, у 1792 році його було переведено в одиночну в’язницю біля Поварні.

Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 року.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. 

2008 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих (пам’ятний день – 14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва).