28 липня православні українці святкують День Хрещення 

Київської Русі-України

Ця свято відзначається в країні згідно з указом Президента від 25 липня 2008 року щороку 28 липня, передає Укрінформ.

Цього ж дня Православна церква вшановує пам’ять рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі.

Князь Володимир Святославович почав правити у Києві приблизно у 980 році. У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави. Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений».

Але серед усіх реформ, здійснених Володимиром, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, проте з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 році, в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.

Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східнослов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура. Отже, християнізація Київської Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав.

Бажаємо всім, щоб яскраве світло цієї віри й надалі наповнювало кожне серце любов’ю до ближнього та дарувало сили на майбутні добрі справи!

 

200 років із часу народження

 Михайла Башилова (1821-1870) художника ,

 автора ілюстрацій до «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Миха́йло Сергі́йович Баши́лов (18 жовтня 1821 — †1870) —  видатний художник-ілюстратор свого часу.

Закінчив Харківський університет.

В альманасі «Молодик» (1843–1844) опублікував літографічні портрети Г. Квітки-Основ'яненка та І. Котляревського.

Працював також як живописець і карикатурист.

Шевченко познайомився з Башиловим 1843 в році, ймовірно, в Линовиці. Башилов і Я. Бальмен були ілюстраторами рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844); кожний з них виконав по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер. Башилов, зокрема, ілюстрував «Перебендю», «Катерину», «Тополю», «До Основ'яненка», «Івана Підкову», «Тарасову ніч». На першій сторінці книжки Башилов намалював портрет Шевченка (туш та перо). В 1857 він написав олією картину «Наймичка», а 1858 — «Три покоління» за поемою Шевченка «Наймичка». Його художні твори експонуються в Державному музеї Тараса Шевченка у Києві. Авторство ілюстрацій М.Башилова та Я.де Бальмена до «Кобзаря» Т.Шевченка вперше було атрибутовано 1924 р. мистецтвознавцями — Володимиром Вайсблатом(Київ) та Павлом Еттінгєром (Москва).

 

 Української стає більше

Української стане більше

16 липня 2021 року - початок нового етапу втілення закону про державну мову, який забезпечить збільшення присутності державної мови в публічному просторі та зміцнення її статусу як державної. Цього дня набирають чинності норми, які є важливими для переважної більшості людей, оскільки вони стосуються сфери культури і розваг, туристичної сфери, книговидаництва та роботи книгарень, кіновиробництва, демонстрування фільмів в кінотеатрах і на телебаченні тощо (частини 2-6, 8 статті 23, стаття 26 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»).

 

 

175 років із часу першого видання «Історії Русів»

 словістом Осипом Бодянським (1846)

О́сип Бодя́нський – український і російський філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач (мав 14 робочих мов), видавець, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1854).

«Ученим мужем з сильним характером, який тихим робом своїм і щоденною науковою працею вславляють рідну Україну краще, ніж великомовні патріоти» – називав Панько Куліш Осипа Бодянського. Про себе ж Осип Бодянський писав М. Максимовичу: «Я її найвідданіший син, адже я й сам козак!»

О.Бодянський як істинний козак любив повторювати: «Чуже—чужим, своє—своїм». Ще навчаючись у Переяславі, Осип розвивався в рідномовному середовищі, бо викладання там велося, незважаючи на імперський офіціоз, українською. Навіть у Московському університеті студент О. Бодянський довго не міг перейти на російську. А коли вже став професором, студенти все одно чули, як промовляє в ньому українське серце, й називали його: «Козак-запорожець за професорською кафедрою».

Тарас Шевченко чув у Бодянському «запорозьку душу», не раз навідувався до нього на гостину, вони стали щирими друзями. Морально і матеріально допомагав Осип Бодянський Шевченкові-засланцю. 9 травня 1861 року Бодянський був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві.

У «Чтениях Московского общества истории и древностей российских», редактором яких він був, вміщує матеріал з історії Росії та України, видає «Історію Русів», українські та російські народні пісні та ін. За редакцією

О. Бодянського видано «Літопис Самовидця».

«Історія Русів» — найвизначніший твір української національно-політичної думки кінця XVIII — початку XIX ст., присвячений історії розвитку України, українського народу від найдавніших часів до другої половини XVIII ст.

Рукопис «Історія Русів» знайдено близько 1828 року в м. Гриневі Стародубського повіту Чернігівської губернії, тривалий час він поширювався в численних рукописних копіях. Час написання точно не встановлено. Так само таємницею залишається авторство книги. Спочатку автором вважався архієпископ білоруський Г. Кониський, але ця версія була незабаром заперечена М. Максимовичем та іншими дослідниками. Пізніше з’явилося ще кілька версій: так, історики припускали авторство Г. Полетики (В. Іконников, О. Лазаревський), його сина Василя (В. Горленко, М. Драгоманов, І. Борщак) та ін.

 

15 липня в Україні відзначаєть День українських миротворців.

День українських миротворців встановлено постановою Верховної Ради України від 21 травня 2013 року. Саме цього дня у 1992 році з місії у Боснії розпочалася участь українських військових в операціях з підтримання миру і безпеки, які під егідою ООН, ОБСЄ, НАТО і ЄС проводяться в «гарячих точках» планети.

За ці роки понад 45 тисяч українських військовослужбовців взяли участь у міжнародних миротворчих операціях у різних регіонах планети - Косово, Боснії і Герцеговині, Анголі, Македонії, Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Хорватії, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Придністров’ї, Іраку, Лівані, Ефіопії, Еритреї, Грузії, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго, тощо.

Попри продовження бойових дій на Сході нашої держави, Україна й надалі дотримується міжнародних зобов’язань щодо участі в миротворчих операціях ООН.

Наразі ЗС України беруть участь в 8 міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у 6 країнах світу та районі Аб’єй.

 

100 років із часу заснування Харківської державної академії дизайну і мистецтва (1921)

Харківська державна академія дизайну і мистецтв — державний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, підпорядкований Міністерству освіти і науки України та розташований у Харкові.

У 1768 при Харківському колегіумі (попереднику Харківського університету) були відкриті так називані «прибавочні» класи, серед них — клас малювання. По суті, він став першою державною художньою школою в провінції,

У 1869 у Харкові відкрилася школа малювання М. Д. Раєвської-Іванової як окремий навчальний заклад, що, з огляду на перетворення Харкова у великий промисловий центр, обрало художньо-промисловий напрямок. За 27 років діяльності в школі одержали художню освіту близько 900 учнів. З 1896 приватна школа М. Д. Раєвської-Іванової була перетворена на міську художню школу.

У 1912 відбулося відкриття в Харкові художнього училища, підлеглого Санкт-петербургськой Академії мистецтв.

в 1921 відкритий Харківський художній технікум підвищеного типу, в 1927–1963 на його базі працював художній інститут, що в 1963 був реорганізований у Харківський художньо-промисловий інститут і перепрофільований на підготовку художників промислового профілю за двома спеціальностями.

В роки Великої Вітчизняної війни інститут був евакуйований у Самарканд. З 1989 при інституті відкрита аспірантура, з 2002 діє спеціалізована рада із захисту кандидатських дисертацій. У 1992 при інституті відкритий художній ліцей із дворічним терміном навчання, почали працювати курси вступающих на посаду, факультет підвищення кваліфікації дизайнерів.

У серпні 2001 Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 364-р на базі інституту була створена Харківська державна академія дизайну і мистецтв.

До 2020 Академія була підпорядкована Міністерству освіти України. У 2020 МОН передало заклад у підпорядкування до Міністерства культури, молоді і спорту.

У структурі академії діє Харківський художній ліцей, організований у 1992 р. У 2002 ліцей пройшов державне ліцензування (ліцензія серія АА № 251000 від 04.06.2002 за № 110) на право здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання загальної середньої освіти понад державний стандарт за художньо-естетичним профілем.

У новітньому корпусі академії розміщено галерею-салон «Академія», відкриту 3 грудня 2002 р.

Академія є єдиним в Україні вищим навчальним закладом, що готує кадри дизайнерів промислових виробів, фахівців у сфері графічного дизайну, проектування інтер'єрів, декоративних тканин, одягу, фахівців торгово-промислової реклами, фірмового стилю й упакування.

 

З Днем родини!

 Сьогодні, 8 липня, свято – відзначаємо День родини 2021. Якщо працювати в цей день поруч із партнером, то в домі обов'язково буде достаток та щастя – були переконані наші пращури.

Родина – це найцінніше, що ми маємо. Це люди, які завжди підтримають нас та будуть про нас піклуватись. Допоки в нас є родина, ми щасливі.

Якраз День родини в Україні – це молоде свято, що відзначається з 2012 року. Указ Президента України "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" був підписаний у 2011 році. Святкування цього дня встановлено якраз на 8 липня.

Ми вітаємо кожну родину України! Проведіть цей день разом!

 З Днем Івана Купала!! Нехай гарний настрій та усмішка на ваших обличчях з'являється не тільки у свята, а й у будні дні. Нехай купальське вогнище очистить вас від усіх хвороб та негараздів, а легендарний цвіт папороті подарує віру в надзвичайне та дивовижне. А кожному, хто вірить в диво, нехай зустрінеться справжнісінька квіточка папороті!

 100 років із часу заснування у місті Львові Українського таємного університету (липень 1921).

Сенат Українського таємного університету у Львові, 1921 р. Сидять: Мирон Кордуба, Мар’ян Панчишин, Василь Щурат, Іван Куровець, Максим Левицький;

стоять: Іван Раковський, Володимир Вергановський, Роман Ковшевич,Максим Музика, Мирон Вахнянин

  Льві́вський (тає́мний) украї́нський університе́т (ТУУ), Український таємний університет (УТУ) — український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові. Заснований у липні 1921 року, проіснував до 1925 року. Структура організована завдяки зусиллям студентів та викладачів, котрі наважилися нести українську освітню ідею, попри постійні заборони, переслідування та ув’язнення з боку польської влади.

   Університет був заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. Петра Могили та Ставропігійського Інституту у Львові, як реакція на дії польської влади. Останнє було спричинено рішенням стосовно обов'язку студентів Львівського університету та Політехніки служити в польській армії. 

   Рішення приступити до створення ТУУ було прийнято на з'їзді українського  студентства у Львові у липні 1921 року. В середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах.

   На відміну від створеного у цьому ж 1921 році в екзилі (Відень, пізніше Прага) легального Українського вільного університету, ТУУ забезпечував не тільки філософський та правничий напрямки освіти. У першій рік свого  існування університет мав три відділи (факультети): філософський, юридичний (правничий), медичний, пізніше було утворено технічний відділ. 1922 року на базі технічного відділу у Львові було створено Українську (таємну) Високу Політехнічну Школу (існувала в 1922—1925 роках). 1924 року до університету формально було приєднано ще й факультет мистецтва під  керівництвом Олекси Новаківського і протекторатом Андрея Шептицького.                В університет записалося 1258 студентів.

   У 1924—1925 роках на трьох відділах університету нараховувалося 58 кафедр.

Незважаючи на складні умови, пов'язані з нелегальним існуванням, рівень викладання і підготовки спеціалістів в університеті був високим. Студенти університету мали свої численні молодіжні організації, серед яких «Український Студентський Союз», «Академічна громада», «Медична Громада», «Гурток Правників», «Крайова Студентська Рада» та інші. Науковий гурток істориків видавав журнал «Історичний Вісник».

  Звичайно умови навчання і праці в ТУУ були далекі від ідеальних.

   Викладачі та студенти університету зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади. Заходи національних громадсько-політичних   організацій і українських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльністі ТУУ, були безуспішними. Переслідування та арешти   польською  поліцією студентів та професорів, відсутність матеріальної  бази і нестача коштів, урядова заборона службовцям   державних установ   викладати в університеті та дискримінація випускників привела до припинення діяльності ТУУ в 1925 році.