У 2021 році виповнюється 1025 років 

з часу першої писемної згадки про місто Полонне (996)

  Поло́нне — Місто розташоване на річці Хомора, за 104 км від Хмельницького, центр Полонської міської територіальної громади і Полонського району Хмельницької області (17 липня 2020 року Полонський район було ліквідовано внаслідок адміністративно-територіальної реформи). Одне з найдревніших міст України (відоме з 996 року). Статус міста поновлено 1938 року.

996 року князь Володимир Святославович приписав Полонне до

київської Десятинної церкви.

Для захисту від кочівників на природній височині було зведено замок—фортецю із земляними валами, дерев'яним частоколом. У ХІІІ ст. в Полонному існував православний монастир.

Протягом віків місто Полонне було відоме своїми ремісниками. Завдяки отриманому містом у другій половині XVI ст. магдебурзькому праву ремесла набувають надзвичайного розвитку, створюються ремісничі цехи.

З часом місто розвивається та змінюється.З 1648 року Полонне було сотенним містом Волинського полку в Українській державі Богдана Хмельницького.

В XIX — початку XX ст. місто було центром Полонської волості.

 Наперекір руйнівним війнам, у місті залишились історичні пам'ятки сивої давнини: територія оборонної фортеці ХІІ ст., земляні вали, залишки замку на історичній Татарській вулиці.

Микола Гоголь писав у своїй повісті «Тарас Бульба» про Полонне як про місце, де козаки розгромили поляків і уклали з ними мирну угоду. Також місто Полонне та Полонний замок згадують в історичному оповіданні Пантелеймона Куліша «Січові гості» як резиденції князя Любомирського та як один з опорних пунктів у боротьбі поляків та їхніх прибічників проти гайдамаків.

 

В часи Голодомору 1932—1933 років, Села Забілиння, Горошки, Гамарня, Беркути, Бортники (нині в складі Полонного) постраждали за різними даними, померло приблизно 3200 людей, у Ново-Полонному — 70 людей, у Правохоморному — 15 людей, у тогочасному Полонному  — лише встановлених 507 жертв.

 

У Полонському районі Хмельницької області згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 2 пам'ятки архітектури національного значення і ще з 2 десятки — місцевого значення.

Пам'ятки архітектури, об'єкти туризму:

Земляний вал давньоруського городища, ХІІ—ХІІІ ст.

Козацька могила, XVII ст.

Римо-католицький костел Святої Анни, 1607 p.

Покровська церква 1720 p., перебудована на початку XX ст.

Троїцька церква, збудована 1734 року, зруйнована в 1930 рр., відбудована в 2019 р.

Полонський парк — пам'ятка садово-паркової архітектури XIX ст. загальнодержавного значення

Кам'яні склепи цадиків-хасидів на єврейському цвинтарі, XVIIIст.

Каплиця-склеп родини Карвіцьких на польському кладовищі, XIX ст.

Водяний млин і склади в районі Гамарні, XIX ст.

Комплекс водяного млина по вул. Лесі Українки, 1901 p.

Будинок, у якому мешкала українська поетеса Леся Українка, вул. Академіка Герасимчука, 148

Пам'ятний знак жертвам Голодомору.

Будинок редакції районної газети, колишня контора полонських млинів Дунін-Карвіцьких, 1910 p.

Музей полонської порцеляни, вул. Лесі Українки РБК

 

 1075 років із часу першої писемної згадки 

про місто Вишгород (946)

   Ви́шгород — місто в Україні, адміністративний центр Вишгородського району Київської області. Розташоване на правому березі Дніпра. Північне передмістя Києва.

За легендою, місто було засновано Хоривом — молодшим братом Кия, і спочатку носило назву Хоривиця, але згодом стало називатись Вишгород. Перша згадка про існування Вишгорода датується 946 роком. Під цією датою у літописі «Повість минулих літ» він згадується як град княгині Ольги. В XI столітті тут були поховані князі Борис і Гліб — перші руські святі. З 1078 року, коли на княжіння у Вишгороді посів Ярополк Ізяславич, місто стає одним із удільних князівств підвладних Києву. У XIII столітті Вишгород вже був одним з найбільших міст Київської Русі, але 1240 року він був зруйнований ханом Батиєм і згодом перетворився на селище. Існує версія, що славнозвісна бібліотека Ярослава Мудрого зберігається на вишгородській землі.

Статус міста повернено 1968 року, після завершення будівництва Київської ГЕС однієї з найбільших на той час гідроелектростанцій Європи. Вишгород спочатку став комсомольським селищем енергетиків; 1962 року Вишгород отримує статус селища міського типу, 1968 — статус міста, а в 1973 році він стає центром Вишгородського району.

. Цікаву і нелегку історію здобуло місто за часи свого існування.