До 100-річчя від дня смерті Петра Аркадійовича Столипіна

5 (18) вересня 1911 р. в Києві, у хірургічній лікарні доктора Маковського помер голова Ради Міністрів Російської імперії Петро Аркадійович Столипін. Смерть настала в результаті тяжкого вогнепального поранення, отриманого під час замаху, що стався 1 (14) вересня 1911 р. у київському міському театрі (нині – Національна опера України). Вбивство Столипіна до сьогодні залишається однією з найзагадковіших сторінок історії.

Видатний політик та реформатор Петро Столипін був людиною, яка поставила собі за мету зміцнення Російської імперії в умовах наростаючого революційного руху шляхом політичних та економічних перетворень, а також дисциплінарних заходів. Незважаючи на те, що його переконання про велич великоруської ідеї, яке він провадив у життя всупереч національному підйому серед народів Російської імперії, неодноразово піддавалося критиці, як з боку сучасників, так і нащадків, слід підкреслити, що метою його діяльності була не власна користь, а перш за все укріплення держави, збагачення її народу, стабілізація внутрішньополітичної ситуації. Жорсткість методів, вживаних ним для цього, була спричинена важкими обставинами, у яких йому доводилося проводити свої реформи.

На посаді прем’єр-міністра, яку Столипін обіймав від 1906 р. до кінця життя, він провів ряд законопроектів, що ввійшли в історію під назвою столипінської аграрної реформи. Її головною метою було впровадження приватної власності на землю для селян, що фактично могло сприяти розвитку фермерських господарств. Запроваджена ним жорстка система військово-польових судів викликала обурення у лавах представників демократичних сил, і вираз “столипінська краватка”, як синонім шибениці, побутує до теперішнього дня. Проте мало, хто пам’ятає, що такі суворі заходи були спричинені неконтрольованою терористичною діяльністю революціонерів, внаслідок якої страждали невинні люди. Нищівній критиці піддавався також Закон про земство у західних губерніях, спрямований на виключення можливості отримання поляками більшості голосів при виборах у земські установи, а також обмеження автономії Великого князівства Фінляндського. Ініційовані ним зміна виборчого законодавства та розпуск ІІ Державної думи, що вступила у різку конфронтацію з урядом, фактично поклали край революції 1905-1907 рр.

Радикалізм Столипіна, його здатність не піддаватися жодному тиску, викликали занепокоєння з боку політичних опонентів. Революціонерами було розпочато буквальне полювання на прем’єр-міністра. Загалом було заплановано та здійснено 11 замахів на Столипіна, в результаті яких загинуло понад 30 осіб.