До 415-річчя від дня народження Петра Могили та 380-річчя заснування ним Лаврської школи (1631 р.) і початку діяльності Києво-Могилянського колегіуму (1632 р.)

Видатний український церковний і культурний діяч 17 ст. Петро Могила [31.12.1596 (10.01.1597) – 1(11).01.1647] народився в сім’ї молдавського господаря Симеона Могили й угорської княжни Маргарет (Маргіт). Після смерті батька родина переселилася на західні землі України; вважається, що Петро Могила здобув освіту в Львівській братській школі, а теологію вивчав у Паризькому університеті [є й інші припущення щодо його освіти]. Опікуном його був великий коронний гетьман і канцлер Станіслав Жолкевський аж до загибелі 1620 р. у Цецорській битві, учасником якої був і Петро Могила (служив у польському королівському війську; був також учасником Хотинської війни 1621 р.).

У 1625 р. Петро Могила прийняв чернецтво. Восени 1627 р. його обрано архімандритом Києво-Печерської лаври (ще одним претендентом на Києво-Печерську архімандрію був уніат Герман Тишкевич, однак більшість ченців монастиря віддала перевагу православному кандидатові – Петрові Могилі). 3.11.1632 р. на конвокаційному сеймі у Варшаві православні депутати (49 чол.) обрали його на митрополита Київського, Галицького і всієї Русі. На цьому сеймі було ухвалено “Пункти заспокоєння народу руського”, якими проголошувалося повернення православним втрачених прав і визнавалася обрана 1620 р. ієрархія Київської православної митрополії. Однією з умов прийняття “Пунктів” було усунення раніше обраних єпископів та обрання нових. Через це було позбавлено митрополичої катедри Ісаю Копинського (був митрополитом з 1631 р.). Він до кінця свого життя (1640 р.) заперечував законність обрання Петра Могили на митрополита і не хотів поступатися йому своїми правами (один з документів про це з підбірки ЦДІАК України представлено на виставці). 14.03.1633 р. Петро Могила отримав привілей на митрополію від новообраного польського короля Владислава IV.

Петро Могила дбав про піднесення Православної церкви, зміцнення авторитету, унормування її правового становища, поліпшення матеріального стану. Зайняв рішучу позицію щодо повернення відібраних уніатами церков і майна. Ці храми, насамперед у Києві: Св. Софія, церкви – Десятинна, Василівська (Трьохсвятительська), Спаса на Берестові, Михайлівська Видубицького монастиря, – відбудовувалися.

Капітальним твором православ’я став твір Петра Могили та Ісаї Трофимовича-Козловського “Православне сповідання віри” (Катехізис). Його було схвалено Собором православних церков у Києві (1640 р.) і Яссах (1642 р.) й остаточно затверджено чотирма східними патріархами (1643 р.).

Одним з найважливіших задумів Петра Могили стало заснування школи при Києво-Печерській лаврі за західноєвропейським зразком. На той час у Києві вже існувала школа, заснована 1615 р. Київським Богоявленським братством. Заснування нової школи з її “латинськими” пріоритетами, викликало невдоволення серед населення міста, козаків і пов’язаного з ними духівництва, що виступили ревнителями чистоти православної віри. Кияни навіть збиралися поруйнувати Лаврську школу, а її викладачів потопити в Дніпрі. Врешті, православний митрополит, колишній ректор братської школи Йов Борецький у своєму заповіті (підписано 1.03.1631 р., помер 12.03.1631 р.) під страхом неблагословення доручив Петрові Могилі й луцькому єпископу Ісакію Борисковичу фундувати школи тільки при братстві. 11 березня Петро Могила записався до Київського братства як старший брат і пожиттєвий опікун, чим намагався усунути опозицію братчиків проти свого плану створення вищої школи в лаврі, а не при братстві. Невдовзі школу в Києво-Печерській лаврі було відкрито. Її ректором став Ісая Трофимович-Козловський, а префектом – Сильвестр Косов. Однак під тиском братства (від його імені виступили православні шляхтичі Київщини), духівництва на чолі з митрополитом Ісаєю Копинським і запорозьких козаків Петро Могила був змушений погодитися на злиття Лаврської школи з братською, причому об’єднана школа 1632 р. почала функціонувати на Подолі, де раніше була школа братства. Братство визнало Петра Могилу фундатором школи й дожиттєвим покровителем. Новий навчальний заклад – Київський колегіум, мав риси школи вищого типу (згодом – Києво-Могилянська академія).

Внесок Петра Могили в зміцнення Православної церкви й розвиток української культури настільки значний, що період його активної діяльності у 1-й пол. 17 ст. навіть називають “могилянською добою”.