До 110-річчя з дня народження Олександра Черкаського, відомого піаніста

"Черкаський, один із оригінальних талантів, він первозданний геній”, – писав американський критик Джейкобс. Екстрагенієм XX століття називають ті, хто колись критикував його виконання. Він неперевершений віртуоз, майстер інтерпретацій, геній фортепіанної музики. Його називають американським і британським піаністом, але Олександр Черкаський народився в Одесі. Тут він зробив свої перші кроки в музиці, тут він написав першу оперу й дав перший концерт.

Олександр народився 7 жовтня 1911 року. Змалку хлопчик захоплювався музикою, а мати всіляко сприяла захопленню сина. Сама ж вона була піаністкою і свого часу виступала на концертах, потім – викладала музичну грамоту. Малий Сашко вже в п’ять років написав оперу, коли йому виповнилося дев’ять – виступав із концертами, а в десять – диригував аматорським оркестром. 

У 1922 році родина Черкаських вирішила податися за океан. Що спонукало їх покинути рідний край достеменно невідомо. Та хай там як, після довгих поневірянь по американському континенті, вони осіли в Балтиморі (штат Меріленд). Облаштувавшись на новому місці, вони одразу розпочали займатися концертною діяльність сина. У 1923-му Олександр виступив із першим концертом у США, і відтоді розпочалися його гастролі містами Північної Америки. Слава про хлопчика-віртуоза докотилася й до Білого дому. Тодішній президент США Воррен Гардінг запросив українця до резиденції, де той залюбки виступив. У свої 14 років Черкаський вже відвідав Австралію і Нову Зеландію. На виступи він їздив разом із батьком.

Найбільша мрія Олександра у той період – вчитися в Сергія Рахманінова, але не склалося. Рахманінов висунув умову – на період навчання, два роки, покинути гастролі. Батьки відмовилися. За деякий час Черкаський вступив до Кертіс-інституту, де займався у Йосипа Гофмана, знаменитого польського піаніста, учня Антона Рубінштейна. Гофман не забороняв юнакові гастролювати.

Із 1928 року Олександр – концертний піаніст. Його дебют в Европі, а саме в Англії, відбувся в 1937-му. У той же період віртуоз підкорив своєю музикою Китай, Японію. Відвідав і СРСР, у Ленінграді після концерту Чайковського, піаніста заглушили оплески й овації. Публіка так божевільно вітала маестро, що від їхніх вібрацій рояль почав з’їжджати зі сцени. Не забув Черкаський і про рідну Одесу, де дав два концерти.

Проте Олександра чимало критикували. Музикознавці стверджували, що гра піаніста дещо нагадує кабаре. Він надто вільно інтерпретував класичні тексти, скорочував їх. Музикант і не заперечував, він ніколи не дбав про чистоту стилю. Цим його гра вирізнялася з-поміж інших спонтанністю, непередбачуваністю. Олександр виконував партії серцем, душею, він читав музику між рядків, а його пальці створювали атмосферу безтурботності й легкості. За це Черкаського обожнювали слухачі.

“Його бурхлива сила, бездоганна техніка, фортепіанний артистизм стоять на службі гнучкої музикальності. Під руками Черкаського розквітає кантилена. Він забарвлює повільні частини фантастичними звуковими кольорами, і, як ніхто розуміється на ритмічних тонкощах. Але в найприголомшливіші моменти він зберігає той життєвий блиск фортепіанної акробатики, який змушує слухача з подивом запитувати: де бере цей маленький, худий чоловік таку надзвичайну енергію і пружність, які дозволяють йому переможно штурмувати всі вершини віртуозності? “Паганіні фортепіано” по праву називають Черкаського за його чарівне мистецтво”, – писав музикознавець Кюртен.

Найкраще Черкаському вдавалося інтерпретувати твори Шумана, Шуберта, Мендельсона, Балакірєва, Прокоф’єва й Стравінського. Тут маестро продемонстрував свої надздібності та вміння. Іноді його гру називали демонічною. Йому не було рівних у виконанні фортепіанних мініатюр: він любив відтіняти танцювальність п’єс, досягати запального блиску в творах Рубінштейна, Рахманінова. Його божевільна енергетика змушувала глядачів вставати з місць і розгойдуватися в такт музики.

Черкаський виступав у найбільших театрах Европи, США. Побував і мав величезний успіх в Таїланді, Сінгапурі, Афганістані. Він грав з багатьма визначними диригентами: Караяном, Шолто, Стоковським, однак далеко не всі майстри погоджувалися виступати з ним. Гра піаніста відрізнялася спонтанністю, він не любив фіксовані інтерпретації, і цим ставив просто в безвихідь диригентів.

2 грудня 1991 року Черкаський відсвяткував своє 80-річчя в Карнеґі-гол. Як всі виступи, програма була прописана несподівано, але концерт пройшов із величезним успіхом. Коли Черкаський після виступу повертався в Лондон, де він мешкав останні три десятиліття, він сказав своєму продюсеру Вудланду: “Це дивно, що я можу ще так грати”.

У Лондоні Олександр жив у готелі, він не мав власного помешкання, а точніше просто не хотів. Родини теж не мав, ще в 1940-х роках він одружився, але шлюб дуже скоро розпався. Черкаський завжди говорив, що справжні артисти одружуються на своїх музичних інструментах, в його випадку фортепіано – дружина, а музика і є його сім’я.

25 грудня 1995 року Олександр Черкаський нагло помер. Поховали віртуоза на Гайґейтському цвинтарі в Лондоні. Своїм нащадкам маестро залишив чимало платівок, на яких увіковічилася його неперевершена музика.