День пам’яті жертв Голодомору – щорічний національний пам’ятний день в Україні

27 листопада 2021 року

Голодомор – це невід’ємна частина нашої національної історичної пам’яті. Наш святий обов’язок – пам’ятати про цю трагедію. І навіть не задля себе, а задля тих, хто буде жити в нашій країні після нас.

Нехай святі вогники свічок зігріють душі невинних жертв Голодомору. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди, бо жива пам’ять у наших серцях. Вічна пам’ять загиблим і вічна слава Україні!

    День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

    Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння й ставлять символічні горщики з зерном і свічки до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів і міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські й культурні діячі, свідки Великого Голоду.

     В день пам’яті жертв голодоморів о16.00 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

    День пам'яті жертв Голодомору  запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

     Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

     У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.

     Частина українських істориків та громадських діячів вважає за доцільне відзначення четвертої суботи листопада як «Дня пам'яті жертв Голодомору». На сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні статус «Голодомор» має лише геноцид 1932—1933 рр. Події 1921—1923 рр. та 1946—1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено, а отже, від вживання слова «голодомори» в множині нівелюється поняття Голодомору 1932—1933 рр. як геноциду.

      Також, вживання поняття «голодомори» у множині  часто є причиною критики з боку світової спільноти та опонентів, і є приводом для невизнання Голодомору як геноциду Українського народу. Оскільки Голодомор 1932—1933 рр. є власною назвою геноциду українського народу.

   Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) таурядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Убивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 р., так і в 1932 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 р. лік ішов на мільйони. Однак і в 1932, і в 1933 рр. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої^[2]. Кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн усільській місцевості на території Української СРР^[3] та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці, та склав 6,122 млн втрат ненародженими (всього загалом померлих з голоду понад сім мільйонів людей (переважно українців) на території Українській СРР та три мільйони українців поза її межами — на Кубані, Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Казахстані). Голодомор викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зіСталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

    Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі Української СРР, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСРне розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР знало про факти загибелі людей від голоду^.

    Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати^.