"…Роби людям добро, щоб люди жили, як квіти цвіли"

Марія Оксентіївна Примаченко народилася 30 грудня 1908 року (за новим стилем 12 січня 1909 року) у присілку Болотня Радомишльського повіту Київської губернії.Видатна українська художниця Марія Примаченко майже все життя прожила в селі у той час, як її картини підкорювали світ – Париж, Варшаву, Софію, Монреаль, Прагу і навіть Пекін. Нею захоплювалися Пікассо і Шагал.

У дитинстві Марію спіткала хвороба, яка давала знати про себе все життя – поліомієліт. Це інфекційне захворювання, яке вражає нервову систему та призводить до паралічу. У художниці були вражені ноги, тож вона пересувалась на милицях. Згодом вона перенесла три операції, під час яких ламали кістку на нозі, і одягла протез. Так їздити до різних міст, аби бути присутньою на численних власних виставках, було значно комфортніше.

Все почалося із синьої глини

Творчість у родині Примаченків була в пошані. Батько був теслею, мати – найкращою майстринею з вишивки на селі, а бабуся створювала віртуозні орнаменти на писанках. Марія ж розпочала свій шлях у мистецький світ з глини.

«Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всілякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей (глину). Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату», – розповідала художниця.

Сусіди теж захотіли собі таку красу. Мисткиня не відмовилась від пропозиції і розфарбовувала кілька домівок. Подейкують, що першою оплатою її художньої роботи було порося.

Далі – рушники. Примаченко серйозно захопилась вишивкою у 20-30-х роках. Навіть школу для народних майстрів відвідувала. Її помітила інша мисткиня зі столиці Тетяна Флору. Вона й спонукала Примаченко розвивати свій талант. Так почалися експерименти з виробами з глини та фарбами.

Наївне мистецтво

Марія Примаченко створювала казкові світи у напрямку наївного мистецтва, або примітивізму.

***

Що таке «наївне мистецтво»? Це стиль спрощених форм, «чистих» кольорів, порушеної перспективи і свіжого погляду. Часто сюжети картин зав’язані на фольклорі, а зовнішньо нагадують дитячі малюнки. Та у цьому стилі малювали не лише художники-самоучки, а й митці з академічною освітою, які зумисно хотіли скоротити кількість художніх засобів з певною метою.

***

Центром творчості Примаченко були фантастичні звірі, квіти та сюжети із життя селян. Цей світ дуже простий. Але простий не означає бідний. Художниця ходить довкола образів добра та зла (не всі її звірі – добряки), створює серію картин про Чорнобиль і навіть звертається до американського президента Рейгана з проханням про мир.

Марія Примаченко "Отаким снився четвертий блок По ньому будуть рости квіточки А будуть нести діточки квіточки Як пам’ятник буде навік коло нього Будуть прилітати голубчики наші герої Спасли нас пішли від нас", 1988 р.

Уява мисткині пульсує чудернацькими образами та яскравими кольорами, які задають ритм картин та створюють їхній настрій – помаранчево-рожеве «щось» нагадує тигра, уквітчаний верблюд «несе» на собі риб, дивна істота із зеленим чепчиком має змію замість язика. Це все про один погляд однієї людини. І він унікальний.

Творчість Примаченко – це про магічний тип мислення, коли поєднуються судини індивідуальної самосвідомості та колективного безсвідомого. І мова не лише про міфологічні образи, а й про вербальний супровід до картин. Спочатку вона давала їм прості імена, на кшталт «Чорний звір» або «Червона мавпа». Та згодом стала вигадувати підписи-приказки: «Хитра лисиця ведмедику каже: „Їж кукурудзу — поправишся“ — а собі курочку несе та медок п’є; в ній сила є»; «Сорока каже: "Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?" — "На печі". — "Що ж нам пити?" — "Горілочку, бо приїхали по дівочку"; «Журяться рябушки: "А вже скоро зима, а в нас хати нема". Обізвався зайчик: "А я зими не боюся, у снігу сховаюся". З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі».

Талант, який матеріалізовувався за допомогою ватмана, гуаші та пензлика з котячої шерсті, розсмакували як в Україні, так і у світі. У 1936 році Примаченко прогриміла на республіканській виставці народного мистецтва в Києві. Далі були Москва та Санкт-Петербург. А 1937 року 10 робіт художниці стали частиною міжнародної виставки в Парижі. Ходять чутки, начебто тоді картини української художниці помітив Пабло Пікассо і назвав їх прекрасними роботами геніальної жінки. Проте документальних підтверджень цього вислову немає.

Подейкують, що й іменитий Марк Шагал надихався творчістю Примаченко. А в гості до мисткині навідувались українські поети Павло Тичина, Микола Бажан, режисер Сергій Параджанов.

Картини художниці також побували на виставках у Канаді, Японії, Китаї, Польщі, Чехії, Болгарії, Фінлядії та США.

ht