До 510-ї річниці з дня народження друкаря Івана Федорова (1511)

Іван Федорович (Іван Федоров, Іван Федоров син Москвин, Іван Московитин, Іван Друкар; бл. 1511–15.12.1583) – одна з найпомітніших постатей українського книгодрукування. Документів про його походження, на жаль, не збереглося. Відомо, що передмови та післямови до своїх книг він підписував як “Іванъ Федоровъ сын”, “Іван Федоровичъ русскій друкарь”, “Iwan Fedorowicz impressor ruthenus”, “Іван Друкар”, “Iwanus Impressor”. Деякі дослідники вважають, що освіту він отримав в Ягеллонському університеті у Кракові, пізніше був дияконом однієї з церков в московському Кремлі. Відомо, що саме в Москві разом з Петром Мстиславцем протягом 1563–1564 рр. Іван Федорович видрукував “Апостол”, а в 1565 р. – “Часослов”.

Наприкінці жовтня 1565 р. Іван Федорович і Петро Мстиславець змушені були (за переказами – після пожежі, яка вщент знищила їхню друкарню в Москві) виїхати до Великого князівства Литовського, де отримали гостинну зустріч з боку можновладців, і, зокрема, віленського каштеляна і гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича. Певний час друкарі працювали в містечку Заблудів в друкарні Ходкевича, де протягом 1568–1569 рр. було видано “Евангелие учительное”; в 1570 р., після від’їзду Петра Мстиславця до Вільно, Іван Федорович розпочав друкування “Апостола”.

Після припинення роботи друкарні в Заблудові, у вересні 1572 р., Іван Федорович змушений був переїхати до Львова, де заснував свою друкарню (за іншими відомостями – поновив вже існуючу, але занедбану на той час) та у 1574 р. видав “Буквар” з граматикою та закінчив друк другого видання “Апостола” з автобіографічною передмовою.

На початку 1575 р. Іван Федорович виїхав на Волинь на запрошення одного з найбільших магнатів того часу – князя Костянтина Василя Острозького, який за рік до цього переніс свою резиденцію з Дубна до Острога, де й почав розбудову культурного життя краю: в 1575 р. заснував друкарню, в 1576 р. – академію. Князь Острозький призначає Івана Федоровича (або Івана Друкаря) справцею (управителем) Дерманського Свято-Троїцького монастиря. Як свідчать записи в актових книгах Луцького ґродського суду, під цим ім’ям він згадується в усіх скаргах, поданих земянами с. Спасове за 1575–1576 рр. на мешканців підлеглого Дерманському монастирю с. Кунине, звинувачених у пограбуванні та побитті.

Восени 1576 р. Іван Федорович розпочинає свою роботу в Острозькій друкарні, де ним було видано: в 1578 р. – “Азбука” і “Буквар”, 1580 р. – “Новий Завет” і “Псалтир” (з абетковово-предметним покажчиком до них), а також “Хронологію” Андрія Римші. Паралельно він займається збутом книг – маємо свідчення про те, що Іван Федорович Друкар доручив стягнути борг з віленського міщанина Якова Максимовича за взяті ним на реалізацію книги.

У 1581 р. Іван Федорович видає свою найбільшу та найвидатнішу працю – перше повне видання слов’янської Біблії кириличного шрифту, всесвітньо відому Острозьку Біблію (книга має два варіанти дати виходу: 12 липня 1580 р. та 12 серпня 1581 р., проте дослідники довели, що двох видань не було, а через затягування друкування у вихідних аркушах частини тиражу більш ранню дату замінено пізнішою). Деякі дослідники вважають, що саме придбання князем Костянтином Василем Острозьким за посередництва секретаря посольства Великого князівства Литовського Михайла Ґарабурди в Москві списку т. зв. Геннадієвої Біблії (копії повної Біблії у старослов’янському перекладі новгородського архієпископа Геннадія) й стало причиною запрошення Івана Федоровича до Острога.

У березні 1582 р. Іван Федорович повертається до Львова, працює певний час разом із своїм старшим сином – Іваном Друкаревичем. У грудні 1583 р. Іван Федорович помирає, а обладнання його друкарні, яке було заставлене, переходить до рук лихварів. Через два роки, в 1585 р., львівський єпископ Гедеон Балабан звернеться до духовенства та світських осіб із закликом про допомогу у справі викупу за 1500 золотих устаткування львівської друкарні Івана Московитина (Федоровича). Це друкарське приладдя пізніше буде використане в друкарні Львівського Успенського братства, а згодом – Ставропігійного інституту у Львові.

---

Документи

  

1575 р., березня 6. – Свідчення Михайла Ігнатовича Дчуси про вигнання його кн. Костянтином Острозьким
з Дерманського монастиря про передавання справ цього монастиря в управління Івану Федоровичу (Федорову) 2 березня 1575 р.
ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 92–93.

 

1575 р., серпня 9. – Свідчення возного за скаргою панів Єсифа і Василя Спасовських про пограбування і підпал сіна на їх землі,
а також про пограбування їх самих та нанесення їм побоїв кунінськими селянами справці Дерманського монастиря Івана Друкаря, який обіцяв задовольнити їх вимоги.
ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 370 зв.–371.

  

1576 р., квітня 6 і липня 2. – Скарги Єсифа і Василя Спасовських про нанесення їм побоїв
та пограбування їх майна справцею Дерманського монастиря Іваном Друкарем під час наїзду на с. Спасове.
ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 16, арк. 97; арк. 242 зв.–243.